Духовний світ носіїв трипільської культури

Зміст


Вступ

. Загальна характеристика трипільської культури

. Релігійні уявлення носіїв культури Трипілля-Кукутені

. Антропоморфна і зооморфна пластика

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки


Вступ


Актуальність теми. Трипільська культура була першою ранньоземлеробською культурою на території України, яка базувалася в економічному відношенні на відтворюючих формах господарства. Будучи поширеною від Трансільванії до Дніпра із заходу на схід та від Волині до Причорноморя з півночі на південь, вона існувала протягом ІV-ІІІ тис. до н.е.

Населення, яке залишило памятки трипільсько-кукутенської культури (Кукутені - назва даної спільноти в Румунії і Молдові за місцем відкриття першої памятки), оволоділо передовими, як на той час, технологіями виробництва - землеробством і тваринництвом. Було вироблено оптимальну в умовах лісостепу переложну систему землекористування, а наявність значних природніх ресурсів - угідь - дозволили переносити поля (а разом з ними і поселення) на родючі ґрунти раз на 50-70 років. Це свідчить про значні знання в агротехніці, наявність календаря, без якого неможливе ведення землеробства.

Значними були досягнення трипільців в галузі ремесел - металообробки та гончарства. Знання про ковальську обробку міді, режими термообробки та лиття в деяких аспектах не поступалися сучасному рівню в цій галузі. Трипільцями було впроваджено поворотний пристрій у гончарстві, двоярусні горни з випалу посуду. Було засновано величезні поселення з тисячами жител (в тому числі - двоповерхових) каркасно-стовпової конструкції, що являли собою перші так звані протоміста (Тальянки, Доброводи, Майданецьке, Веселий Кут на Черкащині та ін.).

Трипілля-Кукутені постає як самобутнє, найбільш вивчене у східній Європі явище, на періодизації якого ґрунтується ряд інших синхронних культур.

Ще в кінці 40-х рр. ХХ ст. Т.С. Пассек була розроблена періодизація трипільської культури, за якою її існування було поділено на три хронологічні етапи: ранній А (4000-3600 рр. до н.е.), середній В (3600-3100 рр. до н.е.) та пізній С (3100-2500 рр. до н.е.). Кожен з етапів, крім того, поділяється на підетапи - це АІ і АІІ, в середньому - ВІ і ВІІ, у пізньому - СІ і СІІ. Не зважаючи на певні вдосконалення, дана система хронологічного поділу залишається основою і зараз.

Проте слід зазначити, що не всі аспекти тодішнього життя давнього населення України вивчені однаково. Це стосується, зокрема, духовної культури і світогляду трипільців - надзвичайно складної сфери, дослідження про яку є відносно малочисельними і суперечливими. Одним із яскравих проявів релігійного світогляду давніх землеробів є антропоморфна і зооморфна пластика - відтворені у глині (рідше - камені, кістці, металі) зображення людей і тварин. Без перебільшення можна сказати, що вивчення релігійних уявлень первісних землеробів не тільки почалось, але значною мірою й до цього часу залишається пов'язаним з цими артефактами. Вдалося зясувати, що дані види пластики широко застосовувалися трипільцями в культоій сфері. Наскрізною ідеєю, якою були "просякнуті" давні ритуали, була ідея родючості - родючості полів, людей, тварин тощо. Антропоморфні та зооморфні образи були тісно повязані між собою. Згідно уявлень трипільців головною богинею - володаркою всього сущого на землі, в якій замикалися всі цикли існування (народження, життя, смерть, відродження) - було жіноче божество, чоловіком якого був бог-бик - надзвичайно поширений образ у пластиці всіх ранньоземлеробських культур.

Крім того, про духовну культуру енеолітичного населення України можуть дати такі артефакти як амулети (глиняні, кістяні, мідні), знакові символи на посуді, самі форми посуду, а також виявлені в останні роки святилища.

Обєктом даного дослідження є трипільська археологічна культура, предметом - духовний світ носіїв даної культурно-історичної спільноти.

Методологічною основою роботи є застосування загального принципу історизму у сполученні з проблемно-аналітичним підходом, а також використання базових для досліджень археологічних памяток методів: ретроспективного, порівняльно-типологічного, статистичного, стратиграфічного, картографічно-класифікаційного, які реалізуються відповідно до поставлених у дослідженні завдань. У роботі також залучений метод широкої кореляції археологічного матеріалу з даними етнографії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період протягом ІV-ІІІ тис. до н.е., тобто весь час існування трипільської культури.

Географічні межі дослідження відповідають території, що охоплює регіон від Трансільванії до Дніпра із заходу на схід та від Волині до Причорноморя із півночі на південь, тобто охоплюють весь ареал поширення досліджуваної культури.

Основними джерелами при написанні даної роботи є археологічні і етнографічні. Перші представлені колекціями з матеріалів численних археологічних розкопок і розвідок, які зберігаються у фондах ЧКМ, БЦАД та приватних колекціях. Також використовувалися вже опубліковані дослідниками матеріали, мова про які йтиме нижче. Застосування археологічних артефактів в обрядах і ритуалах було б дуже важко визначити, якби в даному дослідженні не було залучено дані етнографії, які дозволяють інтерпретувати конкретний вид пластики.

Історіографія. Історіографічний огляд даної проблеми варто розпочати з перших згадок про знахідки памяток трипільської культури. Біля витоків дослідження трипільських памяток України стояв один з відомих вітчизняних археологів (чех за походженням) В.В. Хвойка. Він вперше провів розкопки у 1893 р. на Кирилівських висотах в Києві, пізніше, протягом 1896-1899 - біля с. Трипілля і Халепя. У 1899 р. він офіційно оголосив про відкриття нової археологічної культури. Одночасно він висловлював свої думки щодо вірувань носіїв досліджуваної ним культури. У 80 - 90 -х роках позаминулого Ю.Й. Сецінський обстежував старожитності Подільської губернії і наносив їх на археологічну карту. Зіставляючи низку позначених дослідником "стоянок" та "селищ" із сучасною картою, правомірно стверджувати, що певна кількість їх належала і до трипільської культури (Залужне, Селище, Лісне, Перепеличе, Бортники, Мельниківці та ін.). Археологічні розкопки трипільських у Побужжі вперше провів М.Ф. Біляшівський неподалік від с. Борисівка Іллінецького району Вінницької області в 1904 - 1905 рр.

Слід зазначити, що одним із перших пунктів, де велись розкопки трипільських старожитностей, було с. Шипинці, розташоване на лівому березі р. Прут. Перші знахідки тут виявлені в 1893 р., коли місцевий вчитель В.Арейчук, проводячи господарські роботи, знайшов глиняний розмалований посуд. Завдяки барону М. Мустяці про знахідки з Шипинців дізнався директор віденського "Мистецько-історичного музею" Й.Сомбатті, який того ж року проводить на поселенні спільно з Р.Ф. Кайндлем і Е.Костіним розкопки. Завдяки цьому науковий світ західної Європи познайомився з "Буковинською Троєю". В 1904 р. у Шипинцях побував відомий антрополог і археолог Хв. Вовк, який серед виявлених знахідок виділив жіночі статуетки з підкресленими ознаками статі, а також фігурки тварин. У 30-ті рр. ХХ ст. археологічний комплекс Шипинців грунтовно вивчав відомий археолог О. Кандиба. Він зібрав і систематизував шипинські знахідки, які на той час були розпорошені по багатьох музеях західної Європи. Результати проведених досліджень були викладені у спеціальній монографії, нещодавно перевиданій українською мовою. В своїй роботі автор опублікував понад 35 антропоморфних та майже 30 зооморфних статуеток, систематизував їх та детально описав.

Після другої світової війни у вивченні трипільських памяток України відбувається надзвичайний підйом. Починаючи з 1948 р. працює активно проводить свої роботи Трипільська експедиція на чолі з Т.С. Пассек. Серед виявлених поселень чи не найважливішим є Поливанів Яр, що знаходиться поблизу колишнього с. Молодове Сокирянського р-ну Чернівецької області. На цій унікальнй багатошаровій памятці було виявлено близько 90 антропоморфних і понад 70 зооморфних зображень, амулети, інших предметів культу. Матеріали з даного поселення значно розширили уявлення археологів про світогляд тогочасного населення, дали змогу провести певні аналогії.

Протягом 1950-1953 рр. Трипільська експедиція спільно з Дністровською під керівництвом К.К. Черниш проводила розкопки ранньотрипільського поселення Ленківці, що в Кельменецькому р-ні. В розкопаних десяти житлах (5 напівземлянок і 5 наземних) було знайдено майже 90 жіночих і чоловічих статуеток та їх фрагментів, кераміки тощо. На даному поселенні зафіксовано чітке місцезнаходження теракоти безпосередньо в житлах. Дуже цікавим є той факт, що в Ленківцях не було виявлено жодної статуетки тварини.

Цікавий антропоморфний матеріал дали матеріали поселення біля с. Берново (Кельменецький р-н), яке розкопувалося на початку 50-х рр. Фігурки з цієї памятки виділяються майстерністю і витонченістю, по всій їхній поверхні зустрічається заглиблений орнамент у вигляді коротких косих ліній.

Протягом другої половини ХХ ст. дослідження проводили В.Г. Збенович, М.М. Шмаглій, С.М. Рижов, В.П. Дудкін, Т.Г. Мовша, Т.О. Попова та ін. В публікаціях результатів досліджень духовній культурі приділена певна увага. Разом з тим в цей час вийшло ряд узагальнюючих монографій, присвячених трипільській культурі, в яких більшою чи меншою мірою представлені різні сторони життя трипільців, в тому числі духовна культура.

За останні 20-25 років було видано ряд праць, присвячених духовній культурі трипільців. В них всебічно розглядається ця складна сторона життя давнього населення України.

Дуже актуальним на даний час є питання про безпосереднє призначення трипільських статуеток, їхню роль в культових царемоніях трипільців. Воно зацікавило вже перших дослідників трипільських поселень. Так, М. Весоловський трактував статуетки як іграшки. К. Гадачек і Є. Цегак повязували їх з культом мертвих. В. Хвойка, Е.Штерн і Г. Обермайєр називали їх просто ідолами. Більшість дослідників повязують фігурки з ідеєю родючості. Висловлюються також припущення щодо поліфункціональності пластики (зокрема антропоморфної), де кожен вид фігурок відповідав за її різновид (зерна, металу, людини тощо). Зооморфні статуетки частина науковців інтерпретують як ознаку скотарського культу, повязуючи його з моліннями про достаток у свійських тваринах. Дане твердження може бути спростоване, оскільки серед зображень тварин трапляються і дикі. Крім того, припускається, що протягом всього існування Трипілля беззаперечно превалював образ Великої Богині-корови. Велич та всеохоплююча сила Великої Богині проявлялася, перш за все, в її регенеративних функціях.

Метою даної роботи є висвітлення духовного світу носіїв трипільської культури, як північно-східного форпосту Балкано-дунайського ранньоземлеробського світу.

Завдання роботи, виходячи з мети, наступні:

  • дати загальну характеристику трипільських старожитностей на території України, описати основні категорії памяток;
  • проаналізувати світогляд енеолітичного населення України, зокрема їхні космологічні та міфологічні уявлення;
  • описати основний пантеон божеств трипільського населення;
  • визначити місце і роль в ритуалах і обрядах трипільців антропоморфної і зооморфної пластики.

Джерелами при написанні даної роботи були матеріали з фондів Чернівецького краєзнавчого музею, Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю. Федьковича, а також вже опублікованими артефактами в науковій літературі.

Структурно робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, скорочень та додатків.


1. Загальна характеристика трипільської культури


Енеоліт - мідно-кам`яна епоха, що була перехідною від кам`яного віку до епохи бронзи. Це був якісно новий період розвитку продуктивних сил та виробничих відносин первісного суспільства, час дальшого вдосконалення відтворюючих форм господарства - землеробства та скотарства. На зміну примітивному, мотичному землеробству неолітичної епохи прийшло значно продуктивніше землеробство з використанням рала і тяглової сили. Дальший розвиток енеолітичними племенами скотарства зумовив потребу його спеціалізації за окремими галузями; з`явилося вівчарство та конярство. Поряд з традиційним домашним ремеслом виникли спеціалізовані галузі общинного ремесла, продукція якого йшла на задоволення потреб первісної общини в цілому. Яскравим показником розвитку енеолітичних племен є те, що вони освоїли нову сировину, оволоділи першим металом - міддю. Добування міді, особлива технологія її обробки викликали до життя нову галузь виробничої - первісну металургію міді. Зростання загального обсягу суспільного виробництва сприяло нагромадженню общинного багатства, що в свою чергу відкривало великі можливості для міжплемінного обміну. Дальший розвиток суспільного виробництва, поліпшення на його основі общинного добробуту, стимулювало зростання чисельності населення. Разом з тим збільшувалися розміри енеолітичних поселень та їх кількість. Значне зростання кількості поселень й відносне перенаселення викликали сегментацію енеологічних племен та їх розселення на нові землі. Все це не могло не позначитися вдосконалення суспільної організації енеолітичних племен.

Енеоліт був періодом розквіту патріархальних суспільних та сімейних відносин, що зрештою спричинилося до формування великих, спільних за походженням, міжплемінних обєднань, які займали значні території. Відносне перенаселення при низькому рівні розвитку продуктивних сил зумовлювало виникнення міжплемінних сутичок та війн. Про це свідчить як ріст рухливості енеолітичних племен, так и поява значної кількості кам`яної та металевої зброї, спорудження перших укріплень. Великі зрушення в економічному та суспільному житті енеолітичного населення знайшли відповідне відображення і в складних ідеологічних уявленнях, а також у розміщенні тогочасного мистецтва. Енеолітична епоха як і епоха неоліту, характеризується нерівномірністю господарського та суспільного розвитку тогочасного населення. Поряд із передовими племенами з енеолітичним укладом культури та побуту існували племена з відносно відсталим, неолітичним характером господарства та культури, що підтверджується різним рівнем їх матеріальної і духовної культури. В епоху енеоліту в лісостеповій та степовій смугах Правобережної України проживали землеробсько-скотарські племена трипільської культури, культур Гумельниця, лійчастого посуду та кулястих амфор, у лісостеповій та степовій смугах Лівобережжя - рибальсько-скотарські племена неолітичної дніпро-донецької культури, а в пізніші часи - скотарські племена середньостогівської та ямної і скотарсько -землеробські племена кемі-обинської культур. У північній поліській смузі сучасної тереторії України, як і в епоху неоліту, продовжувало жити мисливсько-рибальське населення.

Трипільська трипільська культура - археологічна культура часів мідного віку, пам`ятки якої вперше дослідив В.В. Хвойка біля с. Трипілля на Київщині в кінці 19 ст. Трипільська культура переважно розвивалася на Правобережній Україні і в Молдавії. Розрізняються 3 етапи розвитку трипільської культури:

ранній(4000-3600 р. до н.е.);

середній(3600-2800 р. до н. е.) ;

пізній (2800-2000 р. до н. е.) ;

Спочатку носії трипільської культури жили в басейнах річок Пруту, Дністра та Пд. Бугу; згодом вони розселилися в Придністров`ї, на Волині, в пд.-зах. Причорномор`ї.

Ранньотрипільські племена. Давньотрипільська культура дістала свою назву від с. Трипілля на Київщині (тут наприкінці минулого століття вперше виявлено археологічні пам`ятки цієї культури). Питання про походження трипільської культури ще остаточно не розв'язане. Існує кілька точок зору щодо її походження. Деякі вчені вважають, що трипільська культура виникла на основі місцевої неолітичної буго-дністровської культури. Інші дотримуються думки, що джерела трипільської культури слід шукати десь на Балканах або у Східному Середземномор'ї, звідки вона у більш-менш сформованому вигляді з'явилась у межиріччі Дністра та Північного Бугу. Найвірогіднішим є погляд, згідно з яким трипільська культура виникла в результаті поєднання місцевих та прийшлих елементів. Безперечним є те, що вже у другій чверті IV тисячоліття до н. е. в Середньому Подністров'ї та на Південному Бузі проживало кілька племінних груп осілого трипільського населення. Всі вони в цілому характеризуються спільними рисами в культурі й побуті, відмінних від культури і побуту численних сусідніх племен раннього періоду енеоліту.

Ранньотрипільські племена жили у поселеннях, які розташовувалися поблизу річок, на мисах перших надзаплавних терас. Селилися трипільці також і на високих берегах річок, там, де була джерельна вода. Родові поселення налічували по кілька десятків жител та господарських споруд, які розміщувалися кількома рядами або колами. У поселеннях жило кількасот чоловік.

До найкраще досліджених належить ранньотрипільське поселення поблизу с. Лука-Врублівецька на Дністрі. На ньому виявлено сім жител-напівземлянок завдовжки 6-12 м та одну трикамерну напівземлянкову будівлю завдовжки 43 м з 11 вогнищами. Ранньотрипільські племена будували житла двох типів: заглиблені житла, що нагадують дуже поширені в неолітичну епоху будівлі типу землянок, і наземні житла досить складної конструкції (вони найхарактерніші для трипільського населення). Підлога в них викладалася з глиняних обпалених вальків, обмазаних зверху глиною. Така підлога добре захищала житло від вологи. Наземні житла мали прямокутну форму. Їх глиняні стіни споруджувалися на дерев'яному каркасі. Найчастіше житло будувалося з двох або трьох кімнат, в яких складалася глинобитна піч. В кожному житлі проживало відповідно дві або три споріднені за походженням сім'ї.

Провідними галузями господарської діяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Завдяки застосуванню первісного рала підвищилась у порівнянні з неолітичною епохою загальна культура землеробства, виникла можливість перейти до перелогової системи землекористування, а також до впровадження ярих та озимих посівів. Земельні угіддя трипільців знаходилися поблизу їхніх поселень. Оброблені первісним ралом землі засівалися твердою й м'якою пшеницею, ячменем та просом. Є всі підстави гадати, що трипільці вирощували також бобові і льон.

Другою, тісно пов'язаною з землеробством галуззю господарства трипільців було скотарство - приселищне розведення переважно великої, а також дрібної рогатої худоби та свиней. Для випасу використовувалися пасовиська на плато, заплавних луках річок та їх приток. Продукти тваринництва йшли на задоволення потреб трипільців у м'ясі, молоці та шкірі. Крім того, вівчарство забезпечувало населення вовною. Велика рогата худоба використовувалась як тяглова сила на оранці, для перевезення врожаю, будівельних матеріалів тощо.

Ранньотрипільське населення, на відміну від трипільських племен пізнішого часу, значною мірою зберегло такі традиційно неолітичні форми господарювання, як рибальство та мисливство. Трипільці полювали на благородного оленя, козулю, кабана, рідше - на лося і тура, на різних хижаків (ведмедя, лисицю та ін.), гризунів (бобра, зайця, білку) та птахів. На кістяні та мідні гачки вони ловили в ріках веризуба, щуку, судака, сома та іншу рибу.

Багатогалузеве господарство ранньотрипільських племен вимагало постійного виготовлення значної кількості різноманітних знарядь праці, мисливської зброї, а також предметів побуту. Основною сировиною (як і в неолітичну епоху) був кремінь та камінь з місцевих родовищ. Зростаюча потреба у різноманітних виробах зумовила великий попит на кремінну сировину, внаслідок чого у трипільських племен Подністров'я виникла окрема галузь виробництва, пов'язана з добуванням кременю. Свідченням цього є численні штольні, зокрема на Білій Горі поблизу с. Студениці в Середньому Подністров'ї. Видобутий кремінь перевозився до трипільських поселень, де працювали спеціальні майстерні по виготовленню крем'яних виробів. Хоч в епоху енеоліту первісна людина почала користуватися виробами з міді, потреба у виробах з кременю не тільки не зменшилася, а, навпаки, зросла. Трипільські каменярі виготовляли широкий асортимент крем'яних виробів, які застосовувались у різних галузях господарства, а також у побуті. До них належали крем'яні та кам'яні відбійники, ретушери, точильні камені, без яких не могла обійтися жодна кремене- та каменеобробна майстерня. Для обробки дерева, яке використовувалось у житлобудівництві, з каменю та кременю виготовляли сокири, долота, тесла, свердла, скобелі та інші знаряддя. Великим попитом у трипільських племен користувався серп. З кременю виготовляли невеликі пластини-вкладиші, які вставляли у вигнуту рогову або дерев'яну оправу. Різноманітні знаряддя праці виготовляли також з кістки, рогу, дерева та глини. Це були інструменти для обробки шкур, виготовлення одягу, для плетіння та в'язання.

Ранньотрипільські племена застосовували перший механічний пристрій - ручний лучковий дриль для свердління різних матеріалів. Вони в числі перших в енеолітичну епоху на сучасній території України користувалися виробами з міді. Оскільки родовищ міді на території трипільських племен не було, то мідні вироби сюди довозилися. Серед них переважали шильця, рибальські гачки та прикраси. Найближчим центром, де існували родовища міді і де металургія міді набувала значного розвитку в енеолітичну епоху, був Балкано-Карпатський район.

У трипільських племен високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Трипільські майстри досконало оволоділи складною технологією виготовлення кераміки. Відповідно до її призначення існувало виробництво господарського та побутового посуду, для чого використовувалися різні ґатунки сировини - глини та домішок. Незважаючи на те, що трипільські гончарі не знали гончарного круга, їх вироби вражають різноманітністю та витонченістю форм. Для розпису глиняного посуду трипільці широко застосовували мінеральні фарби. На відміну від неолітичної кераміки, яку випалювали на відкритих вогнищах, трипільський посуд випалювався у спеціальних печах. Посуд виготовляли двох різновидів: так званий кухонний і столовий. Продукція керамічного виробництва трипільців йшла на задоволення господарських та побутових потреб не окремої сім'ї чи поселення, а цілої групи поселень певного району. Цим, зокрема, пояснюється та обставина, що саме в керамічній продукції трипільських племен так яскраво виражені місцеві етнографічні особливості окремих племінних груп трипільського населення. Все сказане свідчить про те, що виготовлення оригінального глиняного посуду у трипільців було справою майстрів-професіоналів, а керамічне виробництво - спеціалізованою галуззю общинного ремесла.

Розвиток виробництва, істотні зрушення в різних галузях господарської діяльності, нагромадження виробничого та суспільного досвіду - все це знайшло відповідне відображення як в самому мисленні, так і в досить складних ідеологічних уявленнях ранньотрипільських племен, які визначалися безпосередніми потребами землеробсько-скотарського виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку. Вирішальною умовою розвитку землеробсько-скотарського виробництва була, звичайно, врожайність, родючість землі. Саме тому ідея родючості Набуває домінантного значення в ідеологічних уявленнях стародавніх землеробів. З культом родючості пов'язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільських племен, про що буде йти мова нижче

Середньотрипільські племена. Середній період енеоліту був періодом дальших помітних зрушень у господарському та суспільному житті трипільських племен, дальшого збільшення чисельності населення. Відносна перенаселеність змушувала трипільські племена освоювати сусідні землі. Трипільські племена Середнього Подністров'я розселювалися на північний захід у Верхнє Подністров'я. Трипільські племена Побужжя просунулися далі вгору Південним Бугом і на північний схід, вздовж течії Росі, досягнувши Середнього Дніпра і витіснивши звідти племена Дніпро-донецької культури. Внаслідок збільшення трипільського населення і його розселення в середній період енеоліту на нові землі на широких просторах між Прутом і Дніпром уже проживало кільканадцять трипільських племен, кожне з яких характеризується відповідними етнографічними особливостями матеріальної культури.

У цей час помітно збільшилися розміри трипільських поселень, житлових та господарських споруд. В окремих поселеннях, як, наприклад, у Володимирівні на Південному Бузі, налічувалося вже понад двісті будівель, а кількість жителів сягала двох тисяч.

У трипільських племен Побужжя та Подніпров'я простежується певна закономірність у розташуванні поселень: їх будували переважно на зручних для оборони місцях. Поряд з великими (багатосімейними) житлами будувалися малі (односімейні). В кожному приміщенні, де проживала окрема сім'я, були піч, відповідний господарський та побутовий інвентар. Крім того, в окремих камерах з випаленої глини споруджувалися жертовники, які розписувалися різноманітними фарбами. У цьому, зокрема, проявлялася одна з характерних особливостей культури середньотрипільських племен Побужжя.

Сталися зміни і в асортименті знарядь праці, зросло виробництво зброї (вістер до стріл та списів), що було зумовлено зростаючими господарськими та суспільними потребами.

Спорудження численних довгочасних жител, основним будівельним матеріалом для яких, крім глини, служило також дерево, вимагало дальшого вдосконалення і виготовлення продуктивніших деревообробних інструментів. У зв'язку з цим збільшилося виготовлення сокир і тесел з твердих порід каменю та кременю. Про зростання попиту на крем'яні сокири свідчить налагодження їх масового виробництва в спеціальних кременярських майстернях. Для господарських та побутових потреб трипільці широко використовували такі породи дерева, як дуб, ясень, граб, клен, в'яз та верба.

Незважаючи на те, що в господарство та побут трипільських племен дедалі ширше входили вироби з міді, кременеобробне виробництво продовжувало залишатися провідною галуззю у виготовленні основних знарядь праці, зброї та предметів побуту. Збільшувався асортимент крем'яних

виробів, удосконалювалася технологія кременеобробного виробництва, а разом з ним зростало і значення спеціалізованих кременеобробних майстерень. Кременедобувне виробництво Подністров'я своєю різноманітною продукцією забезпечувало потреби не тільки трипільських племен Подністров'я, а й населення інших районів, зокрема Подніпров'я, де не було родовищ кременю доброї якості.

Вищого рівня досягло в середньоенеолітичний період керамічне виробництво трипільців. Саме в цей час набуло розвитку виготовлення самобутньої трипільської розписної кераміки. Якщо в ранньотрипільський час кольоровий розпис посуду застосовувався лише зрідка, то в середньотрипільський період великого поширення набув багатобарвний орнамент, створюваний за допомогою білої, жовтої, червоної і чорної фарб. Трипільські племена не тільки досконало володіли складною технологією кольорової орнаментації посуду, а й були справжніми митцями орнаментальних композицій та сюжетів.

Особливою винахідливістю в цьому відношенні відзначалися трипільські племена Подністров'я. Кожне з них створило своєрідний стиль розпису побутового посуду. Висока мистецька майстерність трипільського керамічного розпису була зумовлена, крім усього іншого, його магічним змістом і символічним значенням окремих орнаментальних сюжетів та композицій. Не випадково в чисто орнаментальні схеми вписуються досить реалістичні зображення різних тварин, рослин, а також людини. Про безпосереднє ритуально-магічне призначення трипільської кераміки свідчать культові зображення жіночих постатей з чашами на колінах, які, безперечно, пов'язані з різними обрядами "чаклування". Насиченість прикладного мистецтва релігійно-магічним змістом є характерною рисою ідеологічних уявлень, світогляду первісних землеробів.

Провідними напрямами господарської діяльності, в основі якої лежали колективні форми обробітку землі та общинне утримання худоби, як і раніше, лишалися землеробство та приселищне скотарство. Питома вага мисливства та рибальства в економіці трипільців у порівнянні з ранньотрипільським періодом помітно зменшилася. Дальшого розвитку набули різні види домашнього общинного ремесла.

Зі збільшенням чисельності трипільського населення, виділенням нових племінних груп і розширенням території, з одного боку, та зростанням внутріобщинного й міжобщинного поділу праці та обміну - з другого, господарсько-суспільна структура трипільських племен ускладнюється.

Найвіддаленіші трипільські племена не могли підтримувати безпосередніх контактів між собою в усіх галузях господарського та суспільного життя. У середньотрипільський час почали виникати міжплемінні об'єднання ряду племен певного району. Крім етнографічних особливостей матеріальної культури окремих трипільських племен, уже простежуються деякі особливості культури групи племен окремих районів. Зокрема, для трипільських племен Подністров'я було характерним масове виробництво глиняного розписного посуду, а для трипільських племен Подніпров'я - майже повна його відсутність. У середньо-трипільський час міжплемінних об'єднань було щонайменше три: в Подніпров'ї, Побужжі та Подністров'ї.

Вони складалися з окремих племен, кожне з яких мало свої особливості матеріальної! духовної культури. Своєрідність матеріальної і духовної культури окремих трипільських міжплемінних об'єднань зумовлювалася відмінностями та особливостями їх культурно-історичного середовища. Так, подніпровські племена, крім тісних зв'язків з сусідніми спорідненими трипільськими племенами Побужжя, підтримували безпосередні контакти з сусідами на півночі - племенами Дніпро-донецької культури. В свою чергу трипільські племена Подніпров'я та Побужжя вступали часом у мирні, а часом у ворожі стосунки з войовничими середньостогівськими племенами Лівобережжя. Ці нові для трипільських, особливо подніпровських, племен контакти та взаємовпливи не могли не позначитися на характері їх культури, яка увібрала у себе ряд чужих, не характерних для неї рис. Середньотрипільські племена Подністров'я, які жили майже виключно в оточенні споріднених, спільних за походженням трипільських племен, мали сприятливі умови для розвитку своєї самобутньої яскравої культури; саме тому вони найдовше зберігали й розвивали далі її традиційні елементи.

Пізньотрипільскі племена. На початку пізнього періоду енеоліту пізньо-трипільські племена продовжували розвивати традиційні форми господарства та культури, характерні для попереднього часу. Зростала кількість трипільського населення, а також розміри їх поселень. Зокрема, у Побужжі виявлено пізньотрипільські поселення поблизу сіл Доброводів, Тальянок, Майданецького, Небелівки; загальна площа кожного з них досягала 400 га. Кількість житлових споруд на кожному поселенні становила 2-4 тис. Проте зростання розмірів поселень не врятувало трипільські племена від відносного перенаселення. Тому продовжувалася сегментація трипільських племен, які змушені були освоювати нові землі.

Нові трипільські поселення виникали на території Східної Волині, в північних районах Середнього Подніпров'я, на Поліському Лівобережжі. Частина трипільських племен Середнього Подністров'я освоїла степи Північно-Західного Причорномор'я. Виникали нові племінні групи, що ускладнювало міжплемінну організацію пізньотрипільських племен, які на той час являли собою одне з найбільших енеолітичних об'єднань у Східній Європі. Духовна й матеріальна культура кожної з племінних груп цього об'єднання мала свої особливості. Найбільш виразно ці особливості культури та побуту виявились у периферійних пізньотрипільських племен, зокрема у племен Степового Півдня (усатівські племена), Волині (городські племена), Київщини (софіївські племена). Крім згаданих, кілька груп племен відомо у Верхньому та Середньому Подністров'ї, середній та верхній течіях Південного Бугу.

Історія пізньотрипільських племен Верхнього Подністров'я вивчена в результаті дослідження пам'яток кошиловецького та касперівського ипів, які відображають окремі фази їх історичного розвитку. Пізньотрипільські племена Верхнього Подністров'я найдовше зберігали характерні риси трипільської культури попереднього періоду.

Поселення кошиловецького типу розташовувались у різних топографічних умовах: на низьких берегах рік, на плато корінного берега Дністра та його приток. Це були поселення з рядовим розміщенням типових трипільських наземних жител, переважно однокамерних, поява яких пояснюється виділенням у межах патріархальних родових колективів окремих сімей в самостійні господарські осередки. Крім жител та господарських ям, на поселеннях виявлено виробничі споруди: керамічні горна для випалювання посуду та печі для випалювання глиняних вальків - основного матеріалу, який використовувався при будівництві жител.

Незмінним залишався землеробсько-скотарський напрям господарства. Дальшого розвитку набували традиційні форми домашнього та общинного ремесла. Одне з чільних місць посідало керамічне виробництво: виготовлявся глиняний посуд побутового та господарського призначення. Переважну частину керамічної продукції становив розписний трипільський посуд. У зв'язку з розвитком нової галузі ремесла - ткацтва - почалося виготовлення у значній кількості глиняних пряселець, веретен та різноманітних за розмірами й формою глиняних важків для ткацьких верстатів. Основною сировиною, з якої виготовлялися знаряддя праці, зброя та предмети побуту, залишалися камінь, кремінь, кістка і ріг.

Трипільські племена Верхнього Подністров'я, які перебували у звичних умовах життя, в оточенні лише споріднених трипільських племен і які не мали безпосередніх контактів з чужинцями трипільської периферії, зберегли в найбільш чистій формі традиції господарства, культури, побуту та ідеологічні уявлення своїх предків. З часом, коли сталися зміни у зовнішньому оточенні трипільських племен, вони також зазнали загального культурного нівелювання.

Інакше склалася історична доля сусідніх трипільських племен Середнього Подністров'я. В середині III тисячоліття до н. е. частина їх змушена була залишити свої землі і переселитися в степові райони Північного Причорномор'я. Незвичні для трипільців умови Степового Півдня виявилися малопридатними для землеробства, яке базувалося на примітивній техніці. У той же час у причорноморських степах були сприятливі умови для розвитку скотарства, яке й стало провідною галуззю господарської діяльності усатівської (від с. Усатового під Одесою, де вперше виявлено і досліджено пам'ятки цього типу) групи племен.

Усатівські поселення були оточені ровами, іноді у кілька рядів. В укріплених у такий спосіб поселеннях під час небезпеки ховалося населення разом з худобою. Крім невеликих поселень або оборонних стійбищ, усатівці мали досить великі поселення з кам'яними будівлями та різноманітними господарськими й культовими спорудами, які, найімовірніше, являли собою міжплемінні та культові центри. Навколо поселення, від критого поблизу Усатового, розміщувалося кілька курганних та безкурганних могильників. Під курганами, які мали досить складну конструкцію, з кам'яними банями та кромлехами, усатівці ховали племінних вождів та родових старійшин. Померлим у поховальні камери клали розписаний на трипільський взірець керамічний посуд, прикраси з кістки, міді і м ні плоскі сокири, кинджали тощо. В одному курганному похованні вождя виявлено кам'яну плиту з зображеннями людей і тварин - звичайних для скотарів сюжетів. Рядових членів роду усатівці ховали в безкурганних могильниках, у невеликих ямах, іноді перекритих кам'яними плитами або кам'яними закладами. Небіжчиків звичайно супроводжував бідний поховальний інвентар. Традиційно трипільський звичай поховання в невеликих ямах, перекритих кам'яними плитами та закладами, був поширений у трипільських племен Подністров'я, звідки походили усатівці.

Усатівці розводили велику рогату худобу та коней, а також кіз і овець. Скотарство мало відгінний характер, однак базувалося воно на згаданих оборонних стійбищах. Мисливство та рибальство не відігравали значної ролі у господарстві. трипільський культура світогляд божество

Як і решта пізньотрипільських племен, усатівці займалися різними видами домашнього та общинного ремесла. Високого технологічного й художнього рівня у них досягло керамічне виробництво, продукція якого відрізнялася від керамічних виробів інших пізньотрипільських племен. Місцеві майстри з сировини, яка надходила з Балкано-Карпатського рудного басейну або Кавказу, виготовляли різноманітні металеві вироби, в тому числі зброю. Усатівцям добре було відоме ткацтво та каменеобробне ремесло. Усатівські скотарі підтримували тісні господарські та культурні зв'язки як зі своїми безпосередніми сусідами, так і з племенами більш віддалених територій. Під впливом саме цих зв'язків у їхній культурі та побуті виникло чимало рис, не характерних для решти трипільських племен. Цілком можливо, що усатівські племена запозичили у кемі-обинськях обряд поховання під курганами та досвід спорудження складних кам'яних конструкцій. Від південно-західних племен, які проживали в Дунайському пониззі, усатівські племена одержували сировину для виготовлення металевих виробів. Безперечно, що найтісніші й найрізноманітніші зв'язки вони підтримували з трипільськими племенами Середнього Подністров'я.

Відіграючи в певному розумінні роль форпосту трипільського об'єднання племен на південному кордоні, усатівські племена, як найбільш войовничі, деякий час стримували натиск скотарських племен ямної культури, які постійно нападали на трипільців. Але наприкінці III тисячоліття до н. е. усатівські племена були підкорені й з часом асимільовані войовничими племенами ямної культури.

Інший шлях розвитку пройшли пізньотрипільські племена Середнього Подніпров'я - найбільш віддалені на північний схід від основного масиву трипільського населення. На заселених ще на середньому етапі розвитку трипільської культури землях, незважаючи на периферійне розташування, пізньотрипільські племена Середнього Подніпров'я продовжували розвивати характерні для трипільської культури традиції господарства та побуту.

Пізньотрипільські поселення розташовувалися на високих ділянках плато правого берега Дніпра. Це були відносно великі довгочасні поселення, на яких налічувалося до півсотні різних за розмірами жител та господарських споруд. Будівлі розміщувалися колом, з входом від центра. Своєю конструкцією вони майже не відрізнялися від типових трипільських наземних жител попереднього часу. Матеріальна культура в цілому продовжувала розвиватися в дусі місцевих традицій, зберігаючи свої особливості. Землеробство й скотарство, як і раніше, лишалися провідними формами господарства. Розвивалися ремесла. Місцеві племена підтримували постійні зв'язки з рештою трипільських племен. Це був період спокійного господарського та культурного розвитку. Проте і перед трипільськими племенами Середнього Подніпров'я постала загальна для всіх трипільських племен проблема відносного перенаселення. Для того, щоб урятувати себе від голоду та злиднів, вони змушені були розселюватися на нові землі. Зі сходу на Лівобережжі трипільцям протистояли войовничі степові скотарські племена. Тому місцеве трипільське населення подалося далі на північ та північний схід, у райони, де проживали нижчі за рівнем розвитку племена з неолітичним характером господарства, культури та побуту. Окремі родові общини трипільців поступово просувалися далі на північ від гирла Стугни, освоюючи нові землі в Подніпров'ї.

Опинившись у середовищі хоч і слабкіших, але чужих і ворожих племен, пізньотрипільські родові общини для заснування поселень обирали добре захищені в природному відношенні місця. Це були невеликі поселення, які налічували з десяток жител. Спочатку споруджувалися тимчасові житла землянкового типу, а згодом, прижившись на цих місцях, переселенці почали будувати типові для трипільців довгочасні наземні житла. Поступово трипільські племена, просуваючись все далі на північ та північний схід, дійшли до гирла Десни, перейшли на лівий берег Дніпра, заснували свої поселення вище по Десні, на сході вони досягли р. Трубежа (поселення біля с. Лукашів).

З часом у цьому районі виникло ще одне родоплемінне об'єднання з досить своєрідною, багато в чому відмінною від інших пізньотрипільських племен матеріальною культурою, яка дістала назву софіївської (від с. Софіївки поблизу Києва, де вперше було відкрито й досліджено пізньотрипільський могильник).

Софіївські племена, крім виробництва звичайних для енеолітичних племен знарядь праці та предметів побуту, багато уваги приділяли виготовленню зброї. Це були переважно оригінальні за формою бойові кам'яні сокири та молоти, а також невеликі, добре оброблені крем'яні вістря до стріл. З міді вироблялися кинджали, вістря до списів та дротиків, прикраси - пронизки, підвісні кільця.

Про тривожний, неспокійний час і особливу повагу до воїнів свідчать багаті поховання воїнів зі зброєю. Саме тоді з'явилися масові родові могильники з трупоспаленням (Софіївка, Чернин, Червоний Хутір, Завалівка поблизу Києва).

Поширений у софіївських племен обряд трупоспалення був характерним лише для них. Разом з тим у матеріальній культурі софіївські племена зберігали багато специфічних рис, притаманних трипільській культурі в цілому. Зокрема, у них простежується трипільська традиція розписувати фарбами глиняний посуд. Збереглася також традиційна трипільська антропоморфна пластика.

Софіївські племена продовжували розвивати землеробсько-скотарське господарство. Особливої майстерності вони досягли у виготовленні серпів з великих крем'яних пластин. Софіївці не втрачали зв'язків із сусідніми й віддаленими трипільськими племенами. Шляхом обміну вони одержували різноманітні вироби, переважно прикраси, з Кавказу, а також сировину та мідні вироби з Балкан і Прикарпаття.

Небагато відомо про історичну долю софіївських племен. Цілком ймо вірно, що вони, як і решта пізньотрипільських племен, приблизно наприкінці III тисячоліття були підкорені, а з часом й асимільовані іншими племенами, можливо - племенами так званої середньодніпровської культури.

Протягом певного часу пізньотрипільські племена в інших районах, зокрема на Волині та Верхньому Побужжі, ще зберігали деякі особливості своєї культури та побуту. Але в другій половині III тисячоліття до н. е. в матеріальній культурі всіх пізньотрипільських племен простежується нівелювання. Колись такі досить своєрідні в етнографічному відношенні райони, як Верхнє Подністров'я, Побужжя та Волинь, на фінальному етапі історії трипільських племен за характером матеріальної культури вже мало чим відрізнялися один від одного. Під впливом навислої небезпеки як з заходу (з боку племен культури кулястих амфор), так і зі сходу (з боку племен ямної культури) відбувся процес консолідації пізньотрипільських племен, який знайшов відображення в однотипності матеріальної культури на всій території їх поширення.

В Україні виявлено величезну кількість - понад тисячу - пам`яток трипільської культури. Сліди трипільців знайдено і в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел, де вони виварювали сіль та будували оборонні городища. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1млн. осіб. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування - всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька громадських споруд-святилищ. Від майдану радіально розходились вулиці, обабіч яких були розташовані і садиби. Житла трипільців були переважно наземними і різними за розмірами (площею від 30 до 150 м²). Конструкція їх була досить складною: підлога викладалася на дерев`яному помості з глиняних опалених вальків і зверху замазувалася глиною. Стіни споруджувалися на дерев`яному каркасі-плетенці і теж обмазувалися глиною, двосхилий дах перекривався солом`яними або очеретяними сніпками. Часто житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна, дві або й три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Зовні стіни жител розмальовувались вертикальними смугами червоного жовтого та білого кольорів. Розмальовувалися карнизи віконта дверей, стіни в середині.

На Уманщині, в середині течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

Високий розвиток землеробства, скотарства, зачатки ремесел привели до соціальної диференціації суспільства. Важливо сказати про структуризацію праці, про що свідчить наявність трипільців, що займалися суто малярством, а особливо виникнення поселень малярів. Наявність скарбів свідчить про нагромадження багатства в руках окремих індивідуумів.

Отже, проаналізувавши попередній матеріал можна сказати, що трипільські племена були доволі сильно розвинутими у культурному, соціальному та економічному плані, враховуючи час у який існували трипільські племена.

Антропологічні дослідження. В 1901 р. під час розкопок біля с. Веремє в Середній Наддніпрянщині він виявив обгорілий чоловічий череп, пізніше досліджений московським антропологом Георгієм Дебецем. Майже одночасно у печері Вертеба поблизу с. Більче Золоте у Верхній Наддністрянщині були знайдені кісткові рештки 17 осіб, які загинули під час обвалу склепіння. Певний час вони зберігалися у фондах Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, де були досліджені польським вченим Казимиром Стояновським. У 1948 р. він опублікував результати краніологічних досліджень цієї серії в одному із археологічних видань м. Кракова. У наступні десятиліття на місцях трипільських поселень були виявлені черепи з поодиноких поховань, обстежені Іллею Гохманом, Георгієм Дебецем і Михайлом Герасимовим. Значний матеріал із поховань трипільської культури отриманий московською дослідницею Мариною Великановою та українськими фахівцями Костянтином Зіньковським і Інною Потєхіною під час розкопок колективних некрополів поблизу с. Вихватинців та сіл Усатого і Маяків поблизу Одеси.

Антропологічний склад людності раннього етапу трипільської культури залишається невідомим внаслідок відсутності вихідних даних - кісткових решток. Що ж до середнього періоду, то він представлений передусім краніологічною серією із Більче Золотого, чоловічі черепи якої (12 од.) характеризуються видовженою формою мозкової коробки, помірним розвитком мязового рельєфу, середнім нахилом лоба, вузьким і низьким ортогнатним обличчям, добре профільованим в горизонтальній площині, низькими орбітами, виразним випинанням носа. Наведене поєднання ознак властиве давньосередземноморському типу, різні варіанти якого були здавна поширені у Великому Середземноморї. Зауважимо, що вони вперше зявилися на теренах Північного Причорноморя принаймні в добу мезоліту: саме цим часом датується могильник поблизу с. Волоське в Надпоріжжі, де були виявлені черепи з південноєвропеоїдними рисами

Черепи із поодиноких поховань на трипільських поселеннях Лука-Устинська, Солончени, Веремє, Незвисько, Траяни, які також датуються середнім етапом розвитку Трипілля, мають різну морфологічну будову

Наступним - пізнім етапом розвитку трипільської культури датуються матеріали із безкурганного могильника біля с. Вихватинці, розташованого на високому березі Дністра в Рибницькому районі Молдови. Під час розкопок цієї памятки, проведених у пятдесятих роках минулого століття під керівництвом відомої дослідниці Трипілля Тетяни Пассек, були отримані кісткові рештки, які походять із 60 чоловічих, жіночих і дитячих поховань. Більшість із них (63 %) належало дітям до 14 років. Серед поховань дорослих переважали чоловічі (60 %). Середня тривалість життя в цій групі пізньотрипільської людності, за даними Марини Великанової, складала 20,2 роки.

Аналіз краніологічних матеріалів із Вихватинського могильника показав, що як чоловічі (5 од.), так і жіночі (6 од.) черепи характеризуються видовженою формою мозкової коробки, середнім нахилом лоба і помірним розвитком мязового рельєфу, середньою висотою обличчя, ортогнатністю, низьким орбітами і виразним випинанням носа. Разом із тим, між ними простежуються і певні відмінності: чоловічі черепи мають вузьке, а жіночі - доволі широке обличчя, перші - доліхокранні, а другі - мезокранні і мають більшу висоту. Є істотні відмінності і в розмірах довгих трубчатих кісток і загальних показниках фізичного розвитку: чоловіки відзначались грацильною, а жінки - масивною будовою. Ці відмінності настільки значні, що, на думку Марини Великанової, свідчать про приналежність чоловічої і жіночої вибірок із Вихватинців до різних антропологічних варіантів: перша близька до "класичних" грацильних західних середземноморців, друга тяжіє до носіїв масивних протоєвропеоїдних типів. Згаданий феномен має лише одне пояснення, а саме: він спричинений інтенсивними шлюбними контактами носіїв трипільських культурних традицій зі своїми сусідами-степовиками, в антропологічному складі яких беззастережно домінував масивний протоєвропейський компонент.

Вплив цього компонента ще яскравіше простежується в племенах пізньотрипільської усатівської культури. Аналіз краніологічних матеріалів із чоловічих поховань в курганному могильнику поблизу с. Маяки Біляївського району Одеської області показав, що в їхньому антропологічному складі наявні два компоненти, а саме: грацильний середземноморський, який характеризується доліхокранією, тонкими стінками мозкового черепа, що має невеликі розміри, вузьким і невисоким обличчям (поховання 1/6, 2/8, 2/9, 6-1/8, 6-2/8, 8/8), та масивний протоєвропеоїдний, якому властива доліхомезокранія, тонкі стінки склепіння, відносно вузький лоб й непропорційно широке обличчя (поховання 1/9, 2-2/10, 2-1/10, 3/10). Крім того, тут наявний ще один краніологічний варіант з контрастнопротилежним поєднанням ознак (поховання 6-1/8, 1/9, 2-2/10), який, за висновками Інни Потєхіної, утворився в результаті взаємодії двох попередніх компонентів, "успадкувавши від одного із них розміри і пропорції черепної коробки і обличчя, а від другого - типи обміну речовин, котрі визначають масивність чи грацильність кісток скелета".

Ці два компоненти - грацильний середземноморський і масивний протоєвропейський, за даними Костянтина Зіньковського, характеризують і знахідки ґрунтового могильника Усатово. Збірна вибірка черепів із поховань усатівської культури є проміжною між вихватинською серією і серіями черепів із поховань творців сусідніх енеолітичних культур 12, що свідчить про збільшення в антропологічному складі пізньотрипільських племен Північно-Західного Причорноморя долі масивного протоєвропеоїдного компонента.

Згаданий компонент зафіксований і серед небіжчиків ґрунтового некрополя початку пізнього періоду трипільської культури поблизу села Чапаївка на південній околиці м. Києва, де було досліджено кісткові рештки 15 чоловіків і 6 жінок. Більшість із них померли у віці від 30 до 50 років, середня тривалість життя дорослого населення - 36,8 років. Візуальне обстеження краніологічних матеріалів незадовільної збереженості, проведене київською дослідницею Світланою Круц, показало, що чоловічі черепи належали до двох морфологічних варіантів, а саме: масивного доліхомезокранного, який характеризується товстими стінками черепа і розвинутим мязовим рельєфом надбрівя і потилиці (поховання 7, 10, 12, 15, 22, 26), і грацильнішого доліхокранного, з середнім розвитком мязового рельєфу (поховання 8, 9, 17, 23, 25). Наявність першого з цих антропологічних компонентів і особливості поховального обряду Чапаївського некрополя вказують на пряме проникнення в середовище пізньотрипільських племен окремих груп людності дніпродонецької історико-культурної спільності, що склалась в добу неоліту.

Загалом аналіз краніологічних даних свідчить про те, що фізичний тип людності Трипілля склався на основі західного варіанта давньосередземноморського антропологічного типу, який в добу неоліту-енеоліту домінував серед їхніх південно-західних сусідів, а саме: людності культур Хамаджія (могильник Черновода-Колумбія в Добруджі), Боян (могильник Черніка в Олтенії), Гумельниця (могильники Дріду та Русе в Подунавї) та ін., поширених в басейні Дунаю. Вже в середній період розвитку трипільської культури він включав у себе й певний протоєвропеоїдний компонент (поховання в Солонченах і, можливо, в Незвисько), "питома вага" якого повільно, але невпинно зростала по лінії середнє Трипілля - Вихватинці - Усатів-Маяки - Чапаївка. Поява даного компонента була зумовлена передусім впливом східних і південних сусідів трипільських племен, що склались на протоєвропеоїдній основі, зокрема: нащадків носіїв києво-черкаської культури дніпро-донецької спільноти, ареал якої охоплював Середню Наддніпрянщину; творців середньостогівської й ямної культур лісостепової та степової зон України.

З антропологією Трипілля повязано ще одне питання, яке викликає жвавий інтерес серед науковців, причетних до вивчення цього яскравого історико-культурного явища. Йдеться про роль т.зв. "вірменоїдного" компонента (округла форма голови, сплощена формою потилиці, різке випинання носа, спинка котрого має опуклу форму), який, на думку Тетяни Пассек, домінував в антропологічному складі трипільських племен. Підставою для цього висновку став стилістичний аналіз антропоморфних статуеток, виявлених на поселеннях трипільської культури.

Справді, серед них є чимало зображень "носатих" круглоголових людей. Однак їх реалістичність викликає серйозні сумніви: відомо, що прадавні скульптори в своїй творчості часто керувались мистецькими канонами, які формувались під впливом ідеологічних уявлень. Крім того, форма носа на трипільських статуетках могла визначатись суто технологічними прийомами, які використовуються й сучасними митцями при зображенні носа на глиняних статуетках. Хиткість своєї аргументації, очевидно, розуміла й Тетяна Пассек, а тому згодом зробила спробу залучити до неї й антропологічний матеріал.

Під час розкопок поселення середнього етапу розвитку Трипілля поблизу с. Незвисько в Прикарпатті було знайдено череп, що мав дуже цікаву і незвичну будову, а саме: округлу форму голови і плескату потилицю - риси, які сформувались під впливом штучної деформації мозкової коробки; широке, дещо сплощене обличчя, з площини якого виразно випинається ніс, спинка котрого має опуклу форму. За висновками Михайла Герасимова, він належав воїнові 60-65 років, який за 10-12 років до смерті зазнав тяжких травм. Під час бою він був поранений тричі: два удари, сліди яких залишились на лобній кістці, припали на голову, а третій - на зуби верхньої щелепи. "В момент поранення, - писав московський дослідник, - рот… був широко розкритий, тільки цим і можна пояснити те, що були вибиті усі зуби верхньої щелепи… Характер поранення (удар по зубах) опосередковано вказує на те, що знаряддя, яким було завдано удару, мало вузьке тонке лезо, це могла бути камяна сокира з вузьким лезом, типова для камяних культур пізнього неоліту і ранньої бронзи".

Втрата зубів спричинила повну облітерацію альвеолярного відростка верхньої щелепи, що спотворила обличчя людини. Прагнучи відтворити його риси до і після травми, Михайло Герасимов створив не один, а два графічних портрета чоловіка із Назвисько.

Знахідка черепа із Незвисько й була використана Тетяною Пассек для обґрунтування тези про "вірменоїдність" трипільців. Однак за висновками Георгія Дебеца, властиве йому поєднання ознак є "скоріше, індивідуальною особливістю" і не є типовим для вірменоїдів. До того ж, за його словами, "характерна для вірменоїдного типу форма мозкової коробки сформувалась, вірогідно, значно пізніше, ніж існувала трипільська культура. У давнього населення Передньої Азії принаймні до кінця І тис. до н. е. явно переважали доліхокранні типи".

Отже, знахідка в Незвисько, так само як й інші антропологічні матеріали, не дає підстав для висновків про "вірменоїдність" творців трипільської культури, що й досі мають своїх прибічників серед фахівців-археологів.

І, нарешті, останнє: чи мають, за даними антропології, трипільські племена якесь відношення до етногенезу українців?

Відома московська дослідниця, академік РАН Тетяна Алексєєва вважає, що відносно вузьколиці трипільці як носії південноєвропеоїдних рис не належать до фізичних пращурів словян, найдавніші антропологічні витоки яких повязані з носіями широколицих масивних типів, поширених в Центрально-Східній Європі в добу енеоліту-бронзи. Однак це твердження є надто безапеляційним. Чому?

Перше. Палеоантропологічні дані свідчать про те, що фізичний тип сучасних словянських племен сформувався за участі багатьох морфологічних компонентів, що мають як північне, так і південне походження. В антропологічному складі деяких з них (наприклад, росіян) переважають північноєвропеоїдні, а інших (наприклад, болгар) - південно-європеоїдні риси. Що ж до українців - представників дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, - то за комплексом морфо-фізіологічних ознак вони займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх. Стверджено, що південноєвропеоїдний компонент широко представлений в більшості, а саме: в трьох із чотирьох антропологічних зон (центральній, західній та південній), які виокремлюються на етнічній території українського народу. Виняток складає лише четверта зона - північна, де зберігаються релікти масивних антропологічних варіантів, що мають північне походження.

Друге. Антропологічний склад трипільських племен, які впродовж кількох тисячоліть мешкали на теренах України, не був чимось сталим, включаючи різні за походженням компоненти. Як було показано вище, серед них були носії як вузьколицих, так і відносно широколицих антропологічних варіантів.

Третє. Згідно з палеодемографічними підрахунками, чисельність населення трипільської культури на середньому етапові її розвитку сягала 400 тис. осіб

Це дуже багато. І жодних підстав говорити про повну зміну населення на Правобережній Україні після занепаду трипільської культури немає.

З наведеного можна зробити висновок, що велелюдні трипільські племена відіграли важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу - автохтонного етносу Півдня Східної Європи, фізичні риси якого почали формуватися задовго до появи словянства на історичній арені.

Таким чином, на території України відомо понад 1000 поселень трипільської культури. Протягом своєї історії, яка тривала більше 2000 р. вони створили високо розвинуту культуру з розвинутим господарством, яке базувалось на землеробстві і тваринництві. Трипільці першими на території України почали використовувати метал (мідь), а також створили багатогранну світоглядну системо, про що мова йтиме нижче.


2. Релігійні уявлення носіїв культури Трипілля-Кукутені


Період енеоліту характеризується багатством і розмаїттям релігійних вірувань тогочасного населення. Не була виключенням тут і трипільська культура, яка вражає своєю багатогранністю і неповторністю.

Монолітна ранньотрипільська культура на пізній фазі розвитку тяжіє до диференціації. Локальні особливості, що проявилися у цей час, дозволили окреслити два регіони, кордон між якими проходив у Пруто-Дністровському межиріччі. Аналіз основних ознак, що характеризують західний і східний ареали, вказує на значну різницю за всіма показниками матеріальної та духовної культур. Протягом всього розвинутого Трипілля формувались своєрідні, самобутні риси східного ареалу. Цей процес включав розвиток ранньо-трипільських традицій, а також запозичення окремих рис сусідніх, як родинно-близьких, так і іноетнічних масивів. В результаті місцеві племена створили лише їм притаманні прийоми домобудівництва, керамічний комплекс, своєрідні форми прояву ідеологічних уявлень.

Систематизація матеріалів розкопок поселень східного ареалу дає можливість розкрити деякі грані релігійних поглядів і специфіку культової обрядності населення Трипілля.

Минуло понад півстоліття з того часу, як на Середньому Дністрі С.М. Бібіковим було відкрито еталонну пам'ятку раннього Трипілля - Луку-Врублівецьку. Ці матеріали, що збагатили науку і давно отримали світове визнання, зберігаються у відділі археології Музею антропології і етнографії ім. Петра Великого Російської Академії наук як безцінне зібрання відділу і Кунсткамери.

Як відомо, їх аналіз і наступні теоретичні розробки, історичні інтерпретації і узагальнення, зроблені С.М. Бібіковим, внесли багато принципово нового у вивчення господарства та ідеології носіїв культури Трипілля-Кукутень. Після розкопок у Луці-Врублівецькій розпочався якісно новий етап у дослідженні давньоземлеробських суспільств Південно-Східної Європи, в тому числі трипільсько-кукутенського.

Оригінальні ідеї вченого стимулювали неординарні підходи у дослідженнях багатьох спеціалістів.

Вивчення культури Трипілля-Кукутень набуло необоротно-поступального характеру.

Втім, як справедливо зазначає С.М. Бібіков, чимало аспектів трипільської культури лишається ще не вивченими. Повною мірою це положення стосується кола питань, пов'язаних з висвітленням такої архіскладної сфери життєдіяльності племен трипільсько-кукутенської культури, як їх світоглядна система. Важливість розробки цієї теми очевидна. Зазначимо, що проблема духовної культури, шляхів її розвитку, естетичних ідеалів, а також відображення в ній мислення і поглядів людини епохи відтворюючого господарства, незмінно перебувають у центрі уваги українських, російських та інших зарубіжних дослідників. Не торкаючись історіографічної частини теми, досить повно висвітленої в археологічній літературі, зауважимо, що в працях з проблем нео-енеоліту Південно-Східної Європи для аналізу звичайно залучаються дві групи виробів - посуд та антропо-зооморфна пластика. Як правило, вони класифікуються з позиції типологічної класифікації і меншою мірою аналізується їх семантика. І все ж трипіллязнавство має цікаві розробки багатьох дослідників (Т.С. Пассек, С.М. Бібікова, Б.О. Рибакова, Т.Г. Мовші, О.В. Цвек, К.К. Черниш, В.І. Маркевича). Більше того, за останні роки до наукового вжитку впроваджено немало інших цікавих робіт, у яких розглядаються нові аспекти цієї проблематики (Т.М. Ткачук, М.О. Чмихов та ін.). Цьому сприяє відкриття значного числа пам'яток трипільсько-кукутенських племен, які містять масу артефактів культового характеру. Як цінне історичне джерело, вони дають можливість відтворити деякі уявлення давніх землеробів-скотарів про світ і час.

За матеріалами Трипільської культури досліджуваного району реконструюються два боки соціальної організації культу, які представлені домашніми ритуалами та ритуалами святилищ поселенських общин. Існування на трипільських пам'ятках вівтарів відзначає ряд дослідників. Вівтарі як організуючий елемент родинних святилищ, а також культові атрибути навколо них фіксуються на багатьох поселеннях (Шкарівка, Веселий Кут, Кліщів, Миропілля, Копіювата, Тростянчик). Різноманітні за формою (прямокутні, п'ятилисті, округлі, хрестоподібні) вони були центром будинку, де проходили обряди, необхідними атрибутами яких були ритуальні посудини, виявлені в районі цих підвищень. Вівтарі як правило розміщувались у центральному будинку житлово-господарського комплексу і доглядались в сім'ї, про це свідчать постійні ремонти.

Свідчення общинного культу - святилища, виявлені в Сабатинівці II і Шкарівці. Сабатинівське святилище і його інтерпретація дають підставу вважати, що воно пов'язане з культом родючості. Таке ж святилище виявлене і на Шкарівському поселенні. Споруда № 5 збереглась частково, її північна частина зруйнована при будівництві каналу. Вціліла частина (53 м² мала прямокутну форму. Вздовж західної стіни був розташований багатошаровий глинобитний подіум, який повільно знижувався до центру. Нижній ярус "плитчастого настилу" переходив у товстий настил з бурої обпаленої розсипчастої глини, завдяки якому західний бік площадки виявився трохи піднятим. На заполірованій похилій площині глинобитного подіуму знаходились два вівтарі, повернуті на схід. Один з них (малий), у формі прямокутника із заокругленими кутами, був двоступінчастий. Нижній його ярус мав площу 1,6 м², верхній - 0,56 м². У центрі верхнього яруса (висота - 8-10 см) чашеподібне заглиблення діаметром 0,09 м. Другий вівтар зберігся фрагментарно. Третій (великий) прямокутної форми із заокругленими кутами (площа 3,3 м², висота до 12 см) був виявлений у північній частині площадки біля підніжжя подіуму. Його поверхня покрита тонким шаром відмуленої, добре обпаленої та ретельно загладженої обмазки. Простежуються сліди кількох поновлень. Первісно вівтар мав форму квадрата (1,7 м²), але при подальших ремонтах його площу дещо збільшено. У північно-західному куті будівлі виявлене овальне в плані відкрите вогнище, глибиною 15 см із заполірованим і обпаленим бортиком та челюстю, зверненою в бік великого вівтаря. У заповненні вогнища - перепалені кістки, фрагменти кераміки, мініатюрні посудини, глиняні конуси.

Вздовж східної стіни будівлі зафіксована одношарова плитчаста вимостка висотою до 10 см, на якій стояли посудини. Привертає увагу значна за розміром світлоглиняна посудина, яка ретельно залощена та прикрашена вишуканим орнаментом, виконаним зубчастим штампом. У південно-східному куті приміщення неподалік великого вівтаря розміщене округле заглиблення (діаметр - 0,45 м, глибина - 0,4 м) з добре загладженою та обпаленою глиняною обмазкою, на дні якого знаходились велика червоноглиняна миска і кубок. Під ними підсипка з кальцинованих кісток великої рогатої худоби (можливо бика). Інвентар та конструктивні деталі дають можливість виділити цю споруду з ряду інших і вважати її культовою.

Святилища відомі й на інших трипільських поселеннях: Сабатинівка II, Солончени І, Коломійщина, Стіна, Коновка, Володимирівка та ін.

Звернуті на схід два вівтарі, священне вогнище, кальциновані залишки черепа бика, посудини з "живою водою" Шкарівського святилища мають особливе значення для розкриття світогляду місцевого трипільського населення. Інтер'єр святилища і його атрибути знаходять аналогії у священних будинках сільських общин куро-аракської культури. Вівтарі з сакральними заглибленнями, знахідка у вогнищі конуса - найбільш раннього символу зрисами Великої богині-матері, дозволяють вважати, що тут проходили релігійні церемонії, пов'язані зі святом вогню та води, одним із найважливіших літніх свят землеробів.

Про існування храмових будівель можуть свідчити деякі глиняні моделі. Так, на Володимирівській зображено в приміщенні лише хрестоподібний жертовник, немає ні печі, ні інших звичайних деталей інтер'єру. Зате стіни розписані в дві фарби як зовні, так і всередині. Навіть підлога вкрита дугоподібними лініями. У стіні навпроти входу прорізане округле вікно. Але ця модель не має даху. Т. Пассек, публікуючи цю унікальну знахідку висловила припущення, що дах міг бути зроблений окремо, можливо навіть з дерева та соломи. В цьому немає нічого дивного. В матеріалах європейських культур цього часу є знахідки глиняних моделей... дахів.

На фасаді моделі з поселення Ворошилівка у Побужжі фронтон моделі було прикрашено схематичними зображеннями рогів бика. Бічні стіни, розділені на метопи напівколонами (каркас стіни) прикрасили монохромним розписом із схематичними зображеннями змій. Сама будівля стоїть на платформі, яка спирається на чотири фігурні ніжки -колони.

Фасади культових будівель відтворено, можливо, і на глиняних виробах, що походять з розкопок у Трушешті (Румунія). Цікава серія моделей храмів зібрана нині в колекції С.Платонова. Без перебільшення, вони вносять важливі зміни в уявлення про трипільську архітектуру і варті того, щоб описати кожну з них.

Перша керамічна модель умовно зображає прямокутну в плані споруду, ймовірно храм. Склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом, тоновані, орнамент реконструйовано. Будівля зображена на невисокій платформі, яка спирається на шість ніжок. Дах куполоподібний, на торцях фронтони увінчані горизонтальними зображеннями місячних серпанків, які нагадують роги бика. Поверхня моделі була пофарбована в червоний колір. Орнамент нанесений врізними лініями, які були заповнені білою пастою. Вхід до будівлі оформлений високою аркою. Арка прикрашена врізними зображеннями п'яти символічних серпанків, кожен з яких складається з двох дуг. Ці зображення розташовані симетрично, по дві зліва та справа від входу, а одна - вгорі, над ним. Крім того на арці, в інтервалах між лунницями, розміщено чотири невеликих напівсферичних наліпи. Стіни будівлі виведені з рівня платформи. На кожній з них наліпами передано по три фігурних стовпи. Кожен з стовпів має конічний верх, підкреслений виїмкою. По нижній частині конуса зроблено ямки. На стовпах - по три горизонтальні насічки.

В проміжках між стовпами на стінах врізними лініями зроблені парні стилізовані зображення змій. У торцьовій стіні навпроти входу прорізане кругле вікно. Вікно оточене прокресленим колом з трикутними орнаментальними композиціями. Стилістика виготовлення та орнаментація моделі вказує на те, що вона могла бути виготовлена на одному з поселень трипільської культури етапу В -II, у межиріччі Південного Бугу та Дніпра (Володимирівська група пам'яток). Саме тут знайдені грушоподібні посудини - зерновики з аналогічними стилізованими зображеннями змій, виконаними прокресленими лініями з наступною інкрустацією білою пастою. Зауважимо, що така орнаментація відома в даному регіоні з етапу ВІ -II (пам'ятки Східнотрипільської культури), отже не можна виключати і більш раннє датування моделі.

Друга модель зображає багато оздоблену монументальну споруду, яка стоїть на платформі, що спирається на чотири масивні стовпи - колони. Модель склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом і тоновані, частково відновлено втрачені фрагменти розпису. Поверхня моделі була вкрита помаранчевим ангобом, бічні стіни та стіна перед входом зберегли сліди червоної фарби. Платформа по периметру оздоблена малюванням у вигляді трикутників, які складаються з ліній шириною біля 2 мм. Трьома наліпками, кожен діаметром біля 1 см, розміщеними на обох торцях передано дерев'яні конструкції - поздовжні лаги, які складали основу платформи.

Будівля має округлий дах, прикрашені згори рогами - серпанками портали. На моделі показано, що ці портали складалися з двох елементів у вигляді витягнутої по вертикалі латинської літери З, перехрещення яких вгорі утворило горизонтально розташований символ місяця, який має форму букранія. Реальні прототипи цих елементів могли бути виконані з дерева. У точці перетину конструкцій, а також на нижніх їх кінцях округлими наліпками діаметром біля 1 см показані виходи поздовжніх дерев'яних деталей даху. Дах вкритий малюванням з широких (1-1.8 см) стрічок, розміщених паралельно. Форма і оздоблення даху можливо вказує на те, що він був перекритий м'якою покрівлею, зробленою з очеретяних матів.

Споруда має два приміщення - невеликий портик під арочним перекриттям та велику кімнату - зал, до якої з передпокою ведуть широкі, округлі в плані двері. Навколо входу зовні поверхня стін була пофарбована в червоний колір. По червоному тлу темно-коричневою фарбою внизу стіни нанесено орнамент з трикутників, які обведені тонкими білими лініями. Сліди орнаменту збереглися навколо дверей, але реконструювати його неможливо через погану збереженість. У великому приміщенні навпроти входу прорізане овальне в плані вікно.

Бічні стіни розділені вертикальними стовпами на три площини кожна. Фігурні стовпи, які мають навершя, подібні по горщиків, піднімаються над краєм даху. На лівій бічній стіні в середньому простінку прорізане округле вікно діаметром біля 2 см. З цього боку крайній зліва простінок покритий червоною фарбою, на якій збереглися білі горизонтальні ліній товщиною 1 -1.5 мм. Тут, можливо, показано реальну конструкцію стіни будинку, яка складалася із закріплених між вертикальними стовпами відрізків колотого дерева, проміжки між якими були замазані глиною. В нижній частині простінків з обох сторін моделі нанесено орнамент у вигляді заштрихованих трикутників.

На задній стіні в нижній частині зображена широка коричнева стрічка - хвиля, обведена з двох сторін білими тонкими лініями. Навколо вікна по колу розмішені малі трикутники з білим облямуванням -вершинами назовні. Справа від вікна збереглося горизонтальне зображення лунниці, всього таких зображень на задній стіні могло бути два, вони були намальовані симетрично відносно вікна.

Стилістика виготовлення та орнаментація моделі вказує на те, що вона могла бути виготовлена на одному з поселень трипільської культури етапу В -II, у межиріччі Південного Бугу та Дніпра (Володимирівська група пам'яток).

Третя модель зображає будівлю, яка стоїть на платформі. Платформа спирається на чотири масивні стовпи - колони. Модель склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом і тоновані, частково відновлено втрачені фрагменти розпису. Поверхня моделі була вкрита світло - коричневим ангобом, розпис нанесений темно - коричневою фарбою.

На платформі зверху помітні сліди ліплення моделі, коли стіни прикріплювалися по периметру. Дах вкритий малюванням з 4 розміщених паралельно стрічок, які складаються з двох широких ліній, простір між якими заповнений тонкими. Форма і оздоблення даху можливо вказує на те, що він був перекритий м'якою покрівлею, можливо зробленою з очеретяних матів.

Споруда має два приміщення - невеликий передпокій під арочним перекриттям та велику кімнату - зал, до якої з передпокою ведуть широкі, округлі в плані двері. Стіна навколо дверей розписана тонкими горизонтальними лініями, які обрамлені широкими. У великому приміщенні навпроти входу прорізане овальне в плані вікно.

Бічні стіни вертикальними стовпами розділені на три площини кожна. На кожній з стін напівкруглими наліпками показано по три вертикальних стовпи, вгорі зафарбовані коричневою фарбою.

На стінах розпис складається з вертикальних ліній. При цьому стовпи обведені широкими, а в проміжку між ними йдуть тонкі лінії.

На задній стіні, в якій прорізане кругле вікно, розпис навколо нього складається з прямокутника, що займає верхню частину стіни. Він утворений широкими лініями, простір між якими заповнений тонкими. Нижче вікні йде панель, оздоблена стрічками з навкісних тонких ліній, які утворюють трикутники.

Модель може бути віднесена до етапів ВІІ або СІ Трипільської культури, можливо межиріччя Південного Бугу та Дніпра (Небелівська або Томашівська групи пам'яток).

Четверта модель зображає багато оздоблену монументальну споруду, можливо - храм, який стоїть на платформі, яка спирається на чотири масивні стовпи. Модель склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом і тоновані. Поверхня моделі була вкрита світло - коричневим ангобом. Ніжки платформи звужені посередині. Будівля має двосхилий дах, прикрашений на передньому фасаді вгорі рогами - лунницями. Крім того нижче на стіні знаходиться рельєф у вигляді стилізованої голови бика (корови) з великими рогами.

Споруда має два приміщення - невеликий передпокій та велику кімнату - зал, до якої з передпокою ведуть широкі, округлі вгорі плані двері, аналогічні дверям передпокою. У великому приміщенні навпроти входу прорізане овальне в плані вікно.

Дах двосхилий, вкритий тонкими прокресленими лініями, які імітують покриття з очерету. Рельєфом передані поздовжні дерев'яні конструкції.

На бічних стінах рельєфно показані стовпи каркасу по два посередині, з'єднані внизу горизонтальною перемичкою. Вгорі показана довга горизонтальна балка по всій довжині споруди. На задній стіні, в якій у центрі прорізане кругле вікно, показана вгорі така ж балка.

Всередині великого приміщення, на підлозі, виліплено хрестоподібний вівтар. На кінцях хреста видавлено по ямці, а в центрі стоїть чаша напівсферичної форми. В даному випадку маємо унікальну композицію, яка є свідченням способу використання жертовників під час обрядів.

Модель, можливо, походить із західних регіонів поширення трипільської культури в Україні.

Описані вище три перші моделі є принципово новими для трипільської архітектури, якщо не рахувати певної подібності фасадів до фасаду відомої моделі з Розсохуватки. Враховуючи їх хронологічний діапазон, йдеться про тривалий відрізок часу, протягом якого робилися подібні моделі - приблизно між 4200 та 3700 - 3600 рр. до н.е., а отже могли будуватися подібні споруди. Насамперед вражає незвична конструкція даху аркоподібної форми, а також різьблені стовпи з навершями.

Більшість раніше знайдених моделей мала дво- або чотирисхилий дах, конструкція якого є цілком зрозумілою і практичною для території поширення трипільської культури. На цьому тлі аркоподібні дахи, виготовлені, можливо, з очеретяних матів, виглядають досить екзотично.

Особливістю культової обрядності общин регіону, про який іде мова, є обмежене вживання в релігійному церемоніалі антропоморфної пластики, яка досить широко використовувалась у західному ареалі. Антропоморфні фігурки, що сидять, південнобузького типу зустрічаються в незначній кількості лише на поселеннях початку розвинутого Трипілля (Зарубинці). В комплексах пізніших пам'яток (Красноставка, Жакчич, Шкарівка, Верем'я), виявлені пласкі (хрестоподібні) статуетки, які отримали місцеве етнографічне оформлення. Семантика їх орнаментальної символіки, як і сам факт виготовлення, пов'язані з культом родючості. Окремими екземплярами антропоморфні статуетки представлені у Веселому Куті та Миропіллі. Досить незвичне і своєрідне трактування миропільської фігурки. Дещо частіше жіночі схематичні зображення зустрічаються на пам'ятках кінця розвинутого Трипілля (Гарбузин, Гордашівка). Статуетки згаданого типу значно поширені на пам'ятках типу Володимирівки, звідки вони, найвірогідніше, і потрапили в середовище населення Буго-Дніпровського межиріччя.

Зооморфні скульптурні зображення (баран, вівця, дикий кабан, ведмідь, риба) виявлені лише на пам'ятках типу Веселий Кут - Пеніжкове.

Декор посудин східного ареалу - складна продумана система, яка за допомогою піктограм передавала світогляд, що склався в середовищі населення цієї території. Небо із запасами вологи, зміна сезонів, кругообіг часу - головні ідеї трипільського орнаменту, розкриті Б. 0. Рибаковим на прикладі розписної кераміки. Ці ідеї знаходять відображення і в орнаментальних схемах, які прикрашали посудини поселень східного ареалу. Композиції на них виконані в техніці графіки, що характерно для цього племінного об'єднання. Складний орнамент, що повторюється на кераміці всіх локальних варіантів східнотрипільської культури, свідчить про формування своєї міфологічної системи. За допомогою певних орнаментальних композицій давні традиції передавались майбутнім поколінням, що сприяло збереженню культурної єдності цього племінного об'єднання.

Центральне місце у віруваннях давніх землеробів даного регіону займав культ родючості у різних його обрядових проявах. З порою тривожного очікування врожаю пов'язувалась ідея існування на небі безмежних запасів води, що знаходяться у розпорядженнупіох богинь, небесних благодійниць, які сприяють урожайності. Дуалістичне уявлення про двох богинь було значно поширене у землеробських народів і має давні витоки. Воно притаманне багатьом архаїчним віруванням. Уявлення про двох богинь існувало у населення західно-анатолійської культури (зображення жіночих грудей у святилищі Чатал-Гуюка). На багатьох енеолітичних поселеннях Європи, а також на поселеннях раннього Трипілля зустрінуті посудини з рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей, що свідчить про сталість уявлень про двох богинь. Такі посудини знайдені біля вівтаря Сабатинівського святилища. З раннього Трипілля ці уявлення прийшли в середовище населення східного ареалу. Міф про двох повелительок неба, поширений у населення цього регіону протягом усього розвинутого Трипілля, знайшов втілення у посудинах з рельєфним зображенням жіночих грудей, яке часто облямоване солярними знаками чи відображенням змії. Ідея двох богинь у Шкарівському святилищі передана двома вівтарями, розташованими на високому подіумі. Важлива частина аграрного культу - моління про небесну воду, про дощ - також пов'язана з дуальним божеством. Вода з'єднувала небо з землею, давала їй життя. Ритуали молінь про "дощ багатогранні. Невід'ємною їх частиною були біноклеподібні посудини, в які здійснювались жертовні узливання, присвячені двом богиням, з проханням про родючість землі, стада і дарування дощу. Особливо цікаві у цій площині антропоморфні перемички посудини із Шкарівки та Верем'я, на біноклеподібній посудині з Володимирівки розпис верхніх чаш також передає символи двох богинь. Майже завжди посуд із зображенням чотирьох грудей і "біноклі" знаходять разом біля домашніх вівтарів або на них. У цьому плані цікаві вівтарі із Липкан і Трушешт, які передають зображення двох богинь з чашами для ритуальних узливань. Біноклеподібні посудини значно поширені в зоні трипільських пам'яток східного ареалу. Багатоваріантність трактовки їх функціонального призначення зводиться до ритуалу, пов'язаного з культом родючості, чому не суперечить і наш висновок. В обряді "волхвування" водою, що мав місце у населення східного ареалу, застосовувались, мабуть, кратери, орнамент яких має символи, пов'язані з цим ритуалом. У мистецтві племен східного ареалу відбита сцена ритуального танцю (Гребені). У потоках води, серед снопів, дві жінки виконують магічний танок дощу. На посудинах західного ареалу культурної спільності Трипілля - Кукутені цей сюжет також зустрічається, але виконаний він у техніці розпису.

Цікава обрядність зафіксована в спеціалізованих будівлях для зберігання та розмелювання зерна (Веселий Кут, Миропілля, Гарбузин). У кожному такому приміщенні є спеціальні місця, де, очевидно, здійснювався обряд, пов'язаний з плодоносною силою зерна. Про це свідчать знайдені в коморі Миропілля спеціальне блюдо, виконане з глини зі значними домішками зерна, глиняні моделі хлібців, а також вохра та пластика. Особливо цікава антропоморфна статуетка зі своєрідним трактуванням голови. Аналогічну форму голови має й статуетка з Верем'я. Подібне зображення, виконане в техніці розпису, ряд дослідників пояснюють як рогатий головний убір чи рогату маску, а сам образ ототожнюють з прототипом богині полювання. Артеміда - богиня, яка дає життя, турбується про все живе на землі, благословляє роди, весілля і одруження. Миропільська статуетка, мабуть, відтворює образ "породіллі". Аналогії цій теракоті знаходимо в пам'ятках культури Алдень II. У подібному приміщенні з Веселого Кута (площадка № 9) також зафіксовані сліди близького за змістом обряду. В східній половині цієї будівлі знаходилось глинобитне підвищення, на якому розміщені зерновики з покришками, декоровані космогонічним орнаментом - оберегом, кілька зернотерок з розтиральниками. Тут же знайдено фрагмент розписної антропоморфної статуетки та вохру. Мабуть, у цих приміщеннях відзначались сезонні свята. Навесні, можливо, відкупорювали зерновики, мололи зерно і пекли священні хлібці. Символи головних божеств - стилізовані антропоморфні статуетки брали участь у здійсненні ритуалу. Витоки змісту обрядів, що проводились у зерносховищах, походять з вірувань, відбитих у святилищі із Сабатинівки II, обрядів Берегівського поселення і, певно, з глибшої давнини - малоазійських культів.

У зерносховищах та культових приміщеннях, як правило, знаходиться посуд з космогонічним орнаментом - оберегом. Часто в складних композиціях присутнє зображення змії, культ якої яскраво проявляється в орнаментиці раннього Трипілля і стійко зберігається протягом усього розвинутого етапу. Образ змії в декорі посудин привертав увагу багатьох дослідників. Значення цього символу полісемантичне. В.Я. Пропп вважає, що первісно добрий змій, пізніше перетворився у свою протилежність. Але новий образ не заміщує попередній повністю. Вони чудово співіснують у народному фольклорі пізнішого часу. Співіснують ці образи і в міфології трипільського суспільства. Змій, який охороняє посіви чи вміст посудини, викликає дощ - це символи, відтворені в декорі кераміки досліджуваного нами регіону. Пара змій зображена на амулеті, виявленому поруч із зерновиками (Веселий Кут), зображення змії розміщене на пласкій статуетці-оберезі з Красноставки. Цей символ часто декорує культові предмети (Березівка). Композиційна схема з мотивами змії, яка інколи переходить у спіраль, з'явившись у ранньому Трипіллі, стає однією з основних і найпоширеніших в орнаментиці посудин східного ареалу.

Магія родючості полів, зерна тісно переплітається з магією родючості людини. У цьому плані цікаві посудини з антропоморфними рисами. У Березівці знайдено посуд, який скульптурно передає жіночий образ. Його тулуб декоровано зображенням змія. Перемичка біноклеподібної посудини із Шкарівки відтворює жіночий образ. На аналогічній посудині з Веселого Кута розтруби з'єднуються ромбом з округлим отвором у середині. Ромб пов'язується дослідниками з символом жінки та родючості. З другого боку він відтворює чотири сторони світу, простір. Округлий отвір у перемичці, мабуть, символізує солярний знак. Поєднання між собою символів родючості та астральних знаків підтверджує нашу думку про використання біноклів у ритуалах, пов'язаних з культом родючості та вказує ще раз на полісемантичність релігійних уявлень трипільців. У плані цього сюжету цікаві знахідки антропоморфних посудин, які мають жіночі та чоловічі ознаки. Посудини з рельєфними чоловічими ознаками виявлені на поселеннях Веселий Кут і Верем'я. На цих же пам'ятках знайдені антропоморфні посудини, в орнаментиці яких присутні символи, що передають образ жінки. Аналогічна кераміка зустрічається на поселенні Кліщів. Розписна посудина з цього поселення доповнена рельєфною чоловічою ознакою, а інша декорована розписом, що передає образ жінки.

Наявність цих посудин, мабуть, свідчить про існування культу небесного подружжя, який набув такого своєрідного вияву.

Прогресивний розвиток гончарного виробництва у населення східного ареалу народив певні вірування. У багатьох народів виготовлення кераміки має яскраво виражений магічний характер. У зв'язку з цим певний інтерес викликають об'єкти і предмети культу, пов'язані з керамічними майстернями. На Шкарівському поселенні до одного житлово-виробничого комплексу входили гончарна майстерня і культова будівля. Інтер'єр святилища та виявлений там інвентар дають можливість вважати, що тут проходили церемонії, пов'язані зі святом вогню та води.

Під час розкопок гончарної майстерні на поселенні біля с. Веселий Кут також простежено культ, який мав відношення до керамічного виробництва. Спорудження гончарного горна супроводжувалось окремими релігійними церемоніями, свідченням чого є мініатюрні глиняні конуси, розміщені у певній системі під фундаментом стін печі. В одній з майстерень знаходився вівтар з біноклеподібною посудиною на ньому. Тут же знайдені перепалені фрагменти черепа бика.

На поселенні біля с. Тростянчик поруч з приміщенням, де знаходився горн, виявлено круглий вівтар з чашоподібним заглибленням, навколо якого розташовані зооморфні та інші культові посудини. Тут же знайдено пінтадер з розписом.

Наведені приклади свідчать про появу в трипільському суспільстві вірувань, які мали відношення до керамічного виробництва (промисловий культ за С.А. Токаревим). Певну роль у культі, пов'язаному з виробництвом кераміки, відігравало уявлення про двох богинь. Вияв дуалістичної ідеї спостерігається у двох вівтарях Шкарівського святилища, в бінокулярній посудині на вівтарі майстерні з Веселого Кута і в аналогічних посудинах біля вівтаря в Тростянчику. На інші ритуали, пов'язані з керамічним виробництвом Трипілля, вказує ряд авторів.

Етнографічні матеріали дозволяють оцінити вагомість становища в суспільстві людей, відзначених божеством (причетних до рідкісного ремесла), які користувалися особливими почестями серед своїх одноплемінників. Марновірна свідомість надавала цим людям надприродних властивостей, їм приписувалась магічна сила, чудотворні якості. Процес виділення осіб зі специфічними релігійними функціями почався, очевидно, наприкінці раннього Трипілля і розвивався на його середньому і пізньому етапах. В общинах з'являються професіонали, які виконували ритуальні обряди та зберігали існуючі традиції. Фахівці по здійсненню релігійних функцій займали відособлене і часто панівне становище в общині. Можливо, майстер, який виготовляв з глини і води посуд та вмів керувати вогнем гончарної печі, міг виконувати обряди, пов'язані з культом священного вогню та води.

Протягом багатовікового існування пам'яток Трипілля змінюються співвідношення складових частин його господарської системи, ускладнюється соціальна структура, що знаходить відображення в деяких нових аспектах світогляду. Підвищення ролі скотарства викликає посилення обрядності по відтворенню стада. На спеціальних вівтарях виявлені ритуальні посудини, заповнені кальцинованими кістками тварин (Веселий Кут, Миропілля). Інколи спалене жертовне м'ясо чи посудина, заповнена ним, закопувались під підлогою житла або в ямах (Шкарівка, Веселий Кут, Гарбузин). Цей звичай зберігається і в пізніший час. Так, у Коломийщині І під фундаментом житла № 25 виявлена посудина з жертовними кістками тварин. Подібний ритуал спостерігається і на інших територіях поширення Трипільської культури. У плані розвитку описаного культу цікаві спостереження, пов'язані з визначенням видової приналежності фауністичних залишків. У Шкарівці, Веселому Куті, у стаді яких переважав бик, посудини заповнювались його перепаленими кістками. На вівтарі у Миропіллі посудина заповнена кальцинованими кістками дрібної рогатої худоби, яка переважала у стаді цієї та пізніших пам'яток. Звичай закопувати під підлогою перепалені кістки або тварин має подвійне трактування. Деякі дослідники вважають, що він відбиває культ, пов'язаний з ідеєю оборотності, відродження і, зрештою, співзвучний ідеї родючості, збільшення сім'ї, роду, його благополуччя. О.О. Формозов вважає, що виявлені під підлогою жител залишки тварин є "будівельними жертвами". Обидві версії не виключають одна одну, відбиваючи складність і синкретичність культу. Посилюється і культ сімейних предків-покровителів, який одержав тотемістичне забарвлення. Уявлення про тотемістичних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і спадкоємності традицій. Сприйняття цієї ідеї населенням східного ареалу документується знахідками різноманітних зооморфних статуеток, похованнями тварин або їх частин під підлогою будинків. Особливо це характерно для пам'яток початку розвинутого Трипілля Південного Бугу (Березівка) і середини цього етапу в Буго-Дніпровському межиріччі. Під підлогою будинків у садибах пам'яток типу Веселого Кута - Пеніжкове ми зустрічаємо різноманітні зооморфні статуетки. Як правило, ці атрибути культу виявляються в одній з житлових споруд комплексу, вірогідно, в будинку старійшини сім'ї. Зооморфна пластика представлена добре збереженими екземплярами, що дає можливість визначити їх видову приналежність (вівця, дикий кабан, ведмідь, риба). В одному з комплексів під підлогою будинку поряд з піччю виявлено ритуальне поховання ягняти. Різноманітність видів зображених тварин та звірів, мабуть, пояснюється тим, що тотемізм був не лише формою усвідомлення зв'язку колективу, його єдності, але й усвідомленням його протилежності іншим групам. Різні тотеми сім'ї виступали в ролі покровителів колективів і нерідко останні носили однакові з ними імена. Повторюваність знахідок зооморфних зображень у кожному житлово-господарському комплексі на ряді поселень (Веселий Кут, Пеніжково-Бучагівка, Харківка, Копіювата) дозволяє говорити, що ми маємо справу з сімейним культом. Кожна з таких груп усвідомлює спорідненість з тим чи іншим тотемом - заступником і проводять магічні обряди впливу на нього. Обряд, атрибутами якого є зооморфна пластика, ритуальні поховання тварин, пов'язаний з певною групою населення і носить колективний характер, що свідчить про пережитки тотемізму. Культ сімейних святинь і заступників, як форма релігії, зберігається у багатьох народів і після розкладу материнського роду. У північноамериканських індійських племен при переході до патрилійного роду збереглись уявлення про міфічних предків і сімейних заступників із зооморфними і зооантропоморфними рисами. У народів Сибіру при становленні батьківського роду розвивається культ родових святинь і заступників, що веде до злиття сімейних і родових форм культу. Кожний нанайський рід має своїх духів-заступників, зображення яких зберігається в коморі чи під дахом фанзи. Доглядає за святинями старший у сім'ї. У стародавній Адигеї відзначено шанування домашнього вогнища і родових божеств-заступників: у кожній сім'ї - свій заступник. Пережитки тотемістичних уявлень і світогляд населення Буго-Дніпровського межиріччя тісно переплітаються з іншими уявленнями, породженими землеробською епохою,- з ідеєю родючості. Так, у деяких зооморфних статуетках виявлено домішок зерна, що свідчить про синтез культів.

Орнаментальні композиції зерновиків - яскраве відображення релігійних уявлень населення східного ареалу, передають тричленну структуру світу. В композиціях орнаменту відтворено небо, сонце, хмари, що біжать, інколи з падаючим дощем. Під цим іде зображення рослин, будинків, людини. Нижче смужки землі зображень не було, це дає можливість думати, що у цієї групи племен уявлень про особливий потойбічний світ не було, і, ймовірно, пояснює відсутність могильників у добу розвинутого Трипілля. Мабуть, вони мали особливий ритуал поховання, який не залишав речових слідів. Швидше всього, це було тілоспалення. На вівтарі одного з будинків Миропільського поселення в посудині з кальцинованими кістками тварин виявлено фрагмент обгорілої кістки людини. Під час розкопок у Верем'ї та Щербанівці неодноразово зустрічались грушоподібні посудини, декорованіскладними композиціями заглибленого орнаменту, з кальцинованими кістками людини. На площадках цих поселень часто знаходили рештки обгорілих людських черепів. Виявлені також площадки із залишками кремації (Верем'я - XXVI, Халеп'я І і II). Посудина з кальцинованими людськими кістками виявлена в шарі попелу, в ямі одного з будинків поселення в Колодистому.

Одним з важливих завдань вивчення ідеології Трипілля є встановлення особливостей прояву релігійних церемоній в різних місцевостях поширення культури. У міру розселення і подальшого розвитку споріднених груп носіїв східнотрипільської культури при збереженні загальних рис наростають і стають відчутними деякі відмінності в їх матеріальній і духовній культурі. Ще більше ускладнюється світогляд населення східного ареалу, коли до його складу вливаються нові групи населення зі своїми віруваннями та культами.

У період розвинутого Трипілля в межах східнотрипільської культури виділяються групи пам'яток, на основі яких склались чотири локальні варіанти. Поселення буго-дніпровського варіанту розташовані в основному в басейнах річок Рось, Гірський та Гнилий Тікич. Пам'ятки північнобузького (за І. 1. Зайцем) або середньобузького (за С.О. Гусєвим) варіанту локалізуються по обох берегах північної частини середньої течії Південного Бугу. Третій, південнобузький варіант займає південну частину середньої течії ріки. Четверта група поселень сконцентрована в Подніпров'ї, в районі між Обуховом та Ржищевом і відповідає дніпровському локальному варіанту.

Зараз з'явились матеріали, які дозволяють, поряд із загальними рисами в релігійних уявленнях населення східнотрипільської культури, визначити відмінності в культовій обрядності для деяких з її локальних варіантів.

У віруваннях населення буго-дніпровського локального варіанту чільне місце займає дуальне жіноче божество, якому присвячені Шкарівське святилище та ритуали, що здійснюються навколо сімейних вівтарів. На посудинах, що зображують жіноче божество, чотирикратний символ - груди - облямовується знаком сонця. Лише у населення пам'яток типу Веселого Кута - Пеніжкове (Веселий Кут, Копіювата, Пеніжкове, Вільховець) цього локального варіанту існував ритуал закладки під майбутнє житло зооморфних пластичних зображень тварин, риб тощо. У носіїв трипільської культури цього району у другій половині розвинутого Трипілля з'являються трьохчасні культові посудини. Близька за формою знахідка виявлена на кукутенському поселенні Флорешти V (фінал ВІІ).

Ці посудини близькі посуду лендельської культури (Глубокі Масувські), але за формою та декором вони місцеві. Так, триноколь, знайдений на поселенні Веселий Кут, прикрашений візерунком, виконаним червоною фарбою з чорним облямуванням. Композиція і стиль розпису характерні для посуду цього поселення. За формою, пропорціями та розписом він подібний до бінокля, знайденого на вівтарі керамічної майстерні з Веселого Кута.

Поховання вівці під підлогою жител цього ж поселення також знаходить аналогії в обрядах, зафіксованих на поселеннях лендельської культури. У цей період населення Буго-Дніпровського межиріччя має контакти з носіями згаданої культури, що можливо, призвело до проникнення деяких елементів ідеологічних уявлень, притаманних племенам лендельського кола, в трипільське середовище.

Дослідники середньобузького локального варіанту вказують на особливість проведення культових дійств. При виконанні сімейних ритуалів населення Кліщіва застосовувало велику кількість біноклеподібних посудин 53. Ритуальні антропоморфні посудини цього поселення мали своєрідне оформлення і були розписані у стилі, характерному для кукутенських пам'яток Подністров'я. Культові церемоніали на поселеннях середньобузького регіону, мабуть, відбувалися не тільки в спеціалізованих будівлях, а й у відповідних місцях на просторі. Між будовами часто зустрічаються невеликі заглиблення, в яких знаходять чимало речей сакрального змісту: пластику, біноклі, черепи та роги тварин, конуси, хлібці (Вербівка І, Тростянчик та ін.). У Вербівці І у заглибленні знайдено 5 фігурок птахів, інтерпретованих дослідником цього поселення як ритуальний набір. На деяких поселеннях (Немирів, Ворошилівка) виявлені культові ями, заповнені попелом, серед якого знаходились зооморфна, антропоморфна пластика, пінтадери, хлібці та кістки тварин. Специфіку регіону також визначає невелика кількість орнаментованої пластики. На деяких поселеннях зустрічаються жіночі фігурки, пофарбовані червоним кольором. Поширена тут і пластика великих розмірів.

Ритуали населення середньобузького локального варіанту, на що вказує С.О. Гусєв, часто мають зооморфне навантаження (Вербівка І, Тростянчик, Ворошилівка). У цьому плані надзвичайно цікаве святилище з Ворошилівки. В одному з його приміщень розмішено жертовник, на якому знайдено крем'яний ніж для м'яса та предмети культу із зооморфними рисами. Стіни між камерами святилища були пофарбовані червоною вохрою. У невеликому заглибленні біля культової споруди виявлено модель будівлі, антропоморфну та зооморфну статуетки. Привертають увагу реалістичні зооморфні деталі моделі. У давніх землеробів існувала традиція прикрашати ритуальні будівлі зображенням тварин (чи їх частин). Образ зооморфного божества часто увінчував фронтони моделей (Кашиорелі, Бранче, Вадастра, Росохуватка, Ворошилівка та ін.), що дає можливість припускати аналогічне оформлення і для існуючих святилищ. Цікавою деталлю є те, що у святилищі з Ворошилівки виявлена овальна миска на ніжках. Близької форми посудина знайдена в Шкарівському та Раковецькому святилищах, а також культовому комплексі Чатал Гуюка. За рядом ознак Ворошилівське святилище, на думку дослідників, призначалось для проведення магічних дійств, пов'язаних з поклонінням тваринам (бику). Культові будівлі аналогічного змісту відомі в Подністров'ї (Раковець, Конівка). Проникнення носіїв кукутенської культури в Побужжя простежується з самого початку розвинутого Трипілля, а на етапі ВІ-ВИ вже чітко фіксується імпульс із Заходу. Можливо, кукутенське населення принесло в Середнє Побужжя не тільки поліхромію розпису посуду, а й характерні для цієї культури культи, які, наклавшись на місцеву основу, дали своєрідне забарвлення ритуалам цих пам'яток.

Свої особливості має і світогляд носіїв південнобузького локального варіанту. В ідеологічних уявленнях жителів цього регіону в період розвинутого Трипілля відчувається спадкоємний зв'язок з ранньотрипільськими племенами, що знаходять вияв у міфічних образах, відображених у декорі кераміки, пластики та інших предметів. Найбільшого поширення у цьому середовищі набув культ змія. Релігійні уявлення, пов'язані з цим образом, у вигляді міфів і обрядності, на думку В.М. Даниленка і В.Г. Збеновича, відносяться до періоду формування ранньотрипільської культури. Змій - одна з найскладніших та незрозумілих фігур світової релігії - також привертав увагу дослідників Трипілля. Зображення змія часто зустрічається на кераміці й ритуальних предметах як раняьотрипільських поселень цього регіону (Гайворон, Гренівка, Сабатинівка II та ін.), так і на пам'ятках етапу ВІ (Сабатинівка І, Березівка). Аналіз композиційних схем., орнаменту, де використано ідеограму змія, дозволяє визначити кілька його семантичних ознак. Посудини, які відтворюють дуалістичний образ богині родючості, характерні для всіх племен східнотрипільської культури. В середовищі населення південнобузького локального варіанту вони отримують притаманне лише йому оформлення - символ грудей, оточених зображенням змія. На цих посудинах і покришках поряд зі змієм розміщується ідеограма місяця - знак Великої Богині-матері. У землеробському світі Велика Богиня часто виступає в образі богині Місяця - богині відродження, яка дарує життя, підвищує родючість. Можна гадати, що комплекс посудин описаного типу призначений, мабуть, для зберігання насіння, був відтворенням образу Великої Богині: закладене нібито в утробу богині насіння підвищувало свою родючість. У цих композиціях відчувається семантичний зв'язок між уявленнями стародавніх землеробів про родючу силу жінки з родючістю землі, зерна.

Вивчення розгорнутого орнаменту однієї з посудин Берегівського поселення описаного вище типу дозволило встановити, що композиція ідеограм передає сонячно-місячний цикл. Від лінії землі відходять і здіймаються вгору, як посередники між небом і землею, чотири змії, в утробі кожного з них зображено місяць, який також виходить із землі. Різні розміри знаків місяця і певна кількість ямок біля кожного з них дозволяють вважати, що тут зображено фази місяця, зміна яких лежить в основі обчислення місяців. Річний рух землі навколо сонця відображає чотиричасність середньої частини композиції, яка передає пори року. В ній же відображена ідея дуалістичності Великої Богині - вмираючої та вічно відроджуючої природи. Відродження - один з головних її проявів. Богиня асоціюється з півмісяцем, чотиричасними композиціями. Ромб навколо горловини посудини може виступати як універсальний символ простору, чотирьох сторін світу. На посудині з Березівки відображена ідея одного з найраніших примітивних місячно-сонячних календарів, які були поширені в досконалішому вигляді у Вавілоні, Китаї, Індії та інших країнах стародавнього світу.

На покришках вищезгаданих посудин часто зображена пара зміїв, що в зустрічному русі обертаються навколо грибоподібної ручки. Образ змія-дракона, на думку В.М. Даниленка, пов'язаний з сонцем та небесною вологою. Це явище відзначено і для олександрівської групи ранньотрипільських поселень. Міфологічний образ змія-дракона характерний не лише.культурі Кукутені-Трипілля, але й всьому колу неоенеолітичних культур південно-східної Європи. Верхнє розміщення ідеограми змія відносно всієї орнаментальної композиції, пофарбування його тулуба в червоний колір на покришках посудин з Березівки і наведені вище аналогії дають підставу вважати, що перед нами небесний змій-дракон. Таке трактування образу підтверджує його причетність до родючості рослин і тісно пов'язане з ідеєю, закладеною в орнаментальних композиціях цієї групи посуду.

На Березівському поселенні зустрічаються посудини, які своєю формою нагадують жіночу фігуру, але вони дещо іншого типу, ніж згадувані вище. Швидше всього, вони нагадують велику порожнисту статуетку. В декорі цього посуду також відтворено образ змія. Обвиваючи ноги та стегна жінки, він тягнеться до її лона. Близькі за формою посудини і статуетки з орнаментом даного типу характерні для раннього Трипілля. Аналогічна статуетка відома з більш ранніх розкопок із Березівки. Семантичний взаємозв'язок двох начал зміїного і жіночого відзначався багатьма дослідниками. У давньокитайській міфології змій-дракон Лун - добра істота, втілення світлої небесної сили, зв'язок землі з небом. Мабуть, близький образ зображено і на посудинах та теракотах південнобузького локального варіанту.

У стародавній міфології виділяється ще один образ - самка змія, яка відіграє велику роль у створенні світу. Вона постачає його енергією і поїть землю водою. У віруваннях, пов'язаних з нею, вона сприймалась як покровителька життя, носій добра та хранителька всього найціннішого.

Змія - хтонічна істота, символ землі і родючості, хранителька вод, космічний медіатор, що з'єднує небо і землю. І. В. Мельничук вважає, що в період розвинутого Трипілля змія виступає як атрибут богині родючості й уособлює в собі жіноче начало. На поселеннях південнобузького локального варіанту виявлена група статуеток, на яких зображена ідеограма змії іншого типу, ніж описана вище. Нижче ромба, який передає знак засіяного поля, розміщена згорнута клубком змія. Аналогічні зображення знаходяться на сідницях статуетки, а іноді і на зімкнутих ногах. На початку розвинутого Трипілля ідеограма змії, виконана на пластиці врізним орнаментом, змінюється розписом. На нашу думку, образ змії, згорнутої клубком, виконував роль оберега. Талісман з аналогічною ідеограмою знайдено в культовому місці комори з Веселого Кута. Охоронну функцію образу змії підкреслював Б.О. Рибаков, вивчаючи трипільську пластику. М. Гімбутас вважає, що населення стародавньої Європи поклонялось зміїній богині, атрибутом якої були змії на статуетках. На глибоку архаїку і сталість культу змії вказує О.В. Антонова. Свідченням поклоніння населення південно-бузького локального варіанту образу змії є як описані вище статуетки, так і переносні вівтарі, виявлені на поселенні в Березівці. Один із них (зооморфної форми) глиняний вівтар на чотирьох ніжках, що нагадує черепаху. До речі, залишки деталей панциря цієї тварини досить часто зустрічаються серед фауни поселень згаданого регіону. В центрі круглого диска вівтаря відтворено образ змії, згорнутої в клубок, а по його краях вигравірувані різні знаки, які мають семантичний зміст. Переносні вівтарі близького типу виявлені в культурі Болград-Алдень II". Зображення змій відомі і на антропоморфних та глиняних жертовниках культури Градешниця. До речі, деякі знаки, зображені на диску вівтаря з Березівки, знаходять аналогії серед знаків на глиняних табличках цієї ж культури. У пізніший час у цьому районі в будинках зафіксовані стаціонарні хрестоподібні глиняні жертовники". Часта повторюваність образу змії в культовій обрядності дозволяє вважати, що вона могла бути тотемом цього племені.

Ще про одну особливість культів свідчать знахідки рогів тварин. Роги бика, що символізують постійне створення і зміни вважають атрибутом великої богині. З колом скотарських та мисливських ідеологічних уявлень пов'язаний і інший божественний персонаж - прототип Артеміди. Слід зазначити, що в господарстві населення, яке залишило ознаки цього обряду, велику роль відігравало полювання. Черепи диких тварин - часті знахідки під будинками Берегівського поселення. Населення цього району практикувало й певні ритуали, пов'язані з печами, що підтверджує знайдена на березівському поселенні модель печі з культовими ознаками. Існування обрядів, пов'язаних з печами, підтверджують і знахідки моделей горнів у багатьох неоенеолітичних культурах Південно-Східної Європи.

У контексті викладеного вище безперечний науковий інтерес викликають і матеріали багатошарового поселення на Середньому Дністрі - Поливанового Яру, відкритого Т.С. Пассек.

Всебічний аналіз археологічних комплексів пам'ятки показав її особливе місце в системі трипільсько-кукутенських поселень у Південно-Східній Європі як ключового й опорного стратиграфічного об'єкта вивчення культури Трипілля-Кукутень. Стратиграфічні спостереження й типологія кераміки дали змогу виокремити в рамках нижнього культурного шару Поливанового Яру III (за Т.С. Пассек) два культурно-хронологічні комплекси - ІІІ1 і ІІІ2. Поливанів Яр ІІІ1 поселень початку розвиненого Трипілля (етап В 1) у Подністров'ї. Його місцева генетична основа - пам'ятки борисівського типу; помітний також вплив культури Кукутень А. Давнє селище уявляється як один з центрів активного процесу етнокультурогенезу Середньодністровського регіону часу Кукутень А2-А3. Поливанів Яр ІІІ2 є органічним продовженням розвитку попереднього селища. В його культурі зберігаються численні риси спадкоємності, а також помітна інтенсифікація впливів з боку синхронних кукутенських спільнот фази Кукутень А3. Для висвітлення духовної культури населення обох поселень трипільсько-кукутенської культури є величезний матеріал, що включає кілька джерел. Найбільш значною і превалюючою категорією є глиняний посуд - ритуальний і побутовий - з орнаментами-символами, знаковою системою, антропоморфна і зооморфна глиняна пластика. Нагадаємо, що основу типологічної класифікації антропоморфної скульптури пам'ятки складала така ознака - позначення статевої приналежності. За цією ознакою статуетки було поділено на три групи: І- жіночі (1-й і 2-й типи), П - без ознак статі (3-й тип), ПІ - чоловічі.

У Поливановому Ярі ІІІ1 представлені всі три типи зображень, які походять переважно з наземного комплексу № 1 (27 екз.).

Серед жіночих зображень привертає увагу фрагмент ніг статуетки із стеатопігічною сідалищною частиною, яка передає образ вагітної жінки - породіллі, за визначенням Б.О. Рибакова. її відмінністю є закладене у порожнину-живіт, невелике глиняне жовно, яке можна бачити завдяки фрагментарності виробу. Орнамент у вигляді коротких заглиблень погано простежується через сильну обкатаність. Аналогічні фігурки із зовнішніми ознаками вагітності і закладеними всередину зародками у вигляді глиняних кульок добре відомі в ранньотрипільських поселеннях України (Олександрівка) і Молдавії (Нові Русешти І). В. І. Маркевич пов'язує такий тип пластики з весняним циклом, з воскресінням природи і початком робіт на полях.

З ідеєю родючості землі співвідноситься сидяча статуетка з яскраво вираженою стеатопігією, але без інших ознак статі. За формою, як і попередня фігурка, вона тяжіє до канонів ранньотрипільської пластики, однак оригінальне її декорування у вигляді широких заглиблень-смуг - відповідає манері часу початку Трипілля В 1. Статуетку відрізняє кілька характерних ознак. Одна з них - наявність відбитку зерна пшеннці-двозернянки (дрібної) на правому боці. Крім того статуетка має на поверхні сліди червоної фарби, особливо інтенсивні спереду, між заглиблинами візерунка. Цікавою деталлю зображення є спеціальний знак, нанесений посередині грудей, у вигляді невеликого слабкого заглиблення - ямки. Фігурка виліплена з одного шматка глини і не вирізняється сильним випалом. З наземного житла № 1 походить ще одна статуетка (фрагмент ніг), прикрашена щільним ("бинтованим"), заглибленим геометричним орнаментом, облямування якого імітує зерна злакових культур, і розташоване на стегнах.

С.М. Бібіков на матеріалах Луки-Врублівецької, використовуючи етнографічні джерела, переконливо показав зв'язок такого типу антропоморфної пластики з культом родючості, аграрними обрядами зимово-весняного циклу. Неабияке значення має розмалювання деяких зображень червоною фарбою, що мало посилювати магічний вплив фігурки. Як відомо, вохра і червона фарба розглядаються дослідниками як символ крові або вогню, символ життя, що підтверджується етнографічними прикладами.

У релігійних уявленнях мешканців цього регіону в період розвинутого Трипілля (поряд із спадкоємним зв'язком з ранньотрипільськими племенами) відчувається і вплив носіїв гумельницького кола культур, особливо найближчих сусідів - населення культури Алдень II. Проникнення останніх у середовище населення трипільської культури відчувається як в духовній, так і в матеріальній культурі. У світогляді, в мистецтві орнаменту і пластики носії східнотрипільської культури відображали свій міфічний світ. Інтер'єр святилищ і здійснювані в них обряди з різноманітними атрибутами створювали зміст їх релігійних свят. Поклонінням своїм богам давні землероби хотіли забезпечити циклічне оновлення життя.

Важливим джерелом для характеристики релігійних уявлень мешканців Поливанового Яру Ш1 і ІІІ2 є зооморфна глиняна пластика (скульптура, наліпи - ручки на посудинах у вигляді голівок тварин). Типологічна класифікація зоопластики показала, що основний тип зображень, за винятком кабана,- це домашні тварини (33 екз.). Цьому не суперечать і дані аналізу, проведеного В.І. Бібіковою, який відбиває їх видовий склад, а також В.І. Цалкіним. Серед домашніх тварин перше і центральне місце займають фігурки бичків - найбільш стійкий образ як Поливанового Яру Ш1 і Ш2, так і Трипілля в цілому. Значне переважання зображень бика спостерігається у скульптурі і в наліпах-ручках у вигляді голівок тварин. Причому для останніх показово те, що вони в основному прикрашають посудини кухонного типу, водночас виконуючи роль оберега. У Поливановому Ярі Ш1, де значно зростає відсоток розписного посуду, голівки бичків трапляються і на розписних посудинах ритуального типу.

Тут доречно відзначити, що все це, безумовно, має дещо глибші ідеологічні передумови. Очевидно, в Північному Причорномор'ї мав місце збіг тотемічних уявлень про бика, поширених у місцевих мисливських племен доземлеробської епохи, з тією величезною роллю бика у системі поглядів ранньоземлеробського населення Балкан, про яку свідчать унікальні матеріали Чатал-Гуюка на Близькому Сході (Анатолія).

Не випадково, що культ бика, який був невід'ємною частиною ідеології трипільсько-кукутенських спільнот, досить вагомо постає і в релігійних уявленнях мешканців поселень Поливанового Яру Ш1 і Ш2.

Особливо слід виокремити фігурки тварин, на яких збереглись відбитки зерен (карликова пшениця, пшениця двозернянка). Вони, як і статуетки людини з домішкою зерен у глиняному замісі, мають слабий випал. Згідно з припущенням С.М. Бібікова, такі фігурки призначалися для одноактового магічного церемоніалу. Разом з тим статуетки в замісі яких є домішки зерен злакових культур, вказують на прямий зв'язок зображень бика та людини з культом родючості. С.М. Бібіков відводив статуеткам бовидів роль магічних атрибутів у обрядах, пов'язаних з зимово-весняним періодом року.

Фігура бика-тільця, що сприймалась стародавніми землеробами як чоловічий символ, звичайно супроводжує жіночий образ, і разом вони є атрибутом культу родючості. В цьому плані цікаве місцезнаходження антропо-зооморфних зображень Поливанового Яру Ш1 і Ш2. Переважна їх більшість знаходилась у межах жител. Досить часто антропоморфні зображення супроводжують статуетки тварин, які локалізуються навколо печей або поблизу них на глинобитних підвищеннях. У східній камері наземного будинку 1 (Поливанів Яр Ш1) вони були сконцентровані навколо вівтаря. Його округла (діаметр 1,5 м) форма типу сонячного диска, можливо, відображає головне світило всесвіту, образ якого панував в ідеологічних уявленнях мешканців Поливанового Яру ІІІ1.

Антропоморфна та зооморфна пластика Поливанового Яру ІІІ1 і ІІІ2 дають змогу констатувати існування ряду культів, з яких найважливіша роль належить культу родючості. Мешканці цих поселень поклонялися двом головним божествам - Великій богині-матері та чоловічому богу - бику. При цьому жінка виступає як домінантний символ родючості. Різні її образи вказують на участь останньої у багатьох обрядах. Обрядові магічні дії населення Поливанового Яру III, пов'язані з культом родючості, спрямовувалися на поліпшення врожаю, збільшення стада домашніх тварин та відтворення самої людини. В цьому плані цікаві антропоморфні статуетки без ознак статі. А.В. Антонова, аналізуючи пластику з урумських комплексів, відзначала, що стать фігурок такого типу визначалась самим дійством обряду.

Поряд з пластичними зображеннями людини та тварин найважливішою категорією знахідок для реконструкції релігійно-магічних уявлень є багате зібрання глиняного посуду з Поливанового Яру III.

Цілий світ ідей стародавніх хліборобів-скотарів прихований у цікавих комплексах різноманітної кераміки. Різноманітність форм посуду, його багаті орнаментальні сюжети є значним історичним джерелом, що містить різнопланову інформацію, частина якої вказує на велику роль символіки. Під час аналізу орнаментальних мотивів посуду використано цінні інтерпретації з семантики трипільського орнаменту, запропоновані Б.О. Рибаковим, а також розробки багатьох дослідників (Т.С. Пассек, Є.Ю. Кричевський, С.М. Бібіков, В.Г. Збенович, О.В. Цвек, С.М. Рижов та ін.).

Серед керамічного комплексу кожного поселення є посудини ритуального призначення, які використовувались у різних обрядових діях. Це передусім вироби біноклеподібної форми, призначення яких досі не до кінця з'ясоване. Характерною ознакою поселень Поливанового Яру III є (особливо Поливанів Яр Ш1) є велика кількість цих посудин. Стосовно реального призначення цих незвичайних поселень єдиної думки поки що не існує. Після знахідки біноклеподібного виробу в Журах, в одному з розтрубів якого знаходилось скупчення відщепів кременю та наконечник стріли, С.М. Бібіков вважає, що цей комплекс відбив магічний церемоніал, спрямований "на засторогу небезпеки, що виникла для мешканців поселення".

На думку Б.О. Рибакова, біноклеподібні посудини використовувались в землеробському обряді "напування землі".

В.І. Маркевич вважав, що своєю формою вони імітують людські фігури, а перемичка розтрубів відбиває сімейні узи - парну сім'ю. К.К. Черниш також вбачає в образах розтрубів зображення двох людей з піднятими над головою чашами. Моноклі, що характерні для ранніх періодів Трипілля, також розглядаються як антропоморфні фігури.

У Поливановому Ярі Ш1 знайдено один монокль із заглибленим орнаментом, який відносять до архаїки ранньотрипільського часу. Біноклеподібні вироби цього поселення мають різноманітні за формою перемички, інколи масивні з ознаками антропоморфності. Ймовірно, поява біноклеподібних виробів, що змінили моноклі, і їх значне поширення на початку етапу Трипілля ВІ відбили зміни в ідеологічній сфері трипільців. У цьому можна було б погодитись з думкою І.В. Мельничук про існування міфу про двох сестер - родоначальниць і покровительок фратрій. Одначе нові знахідки триноклів у Флорештах V й Веселому Куті, що датуються більш пізнім періодом (Трипілля ВІІ), свідчать не на користь цієї думки, а швидше про новації у світоглядній системі трипільсько-кукутенських племен. Триноклі з цих поселень різної модифікації. Якщо тринокль з Флорешт V передає три з'єднані моноклі-розтруби з чашами, то виріб із Веселого Кута має один розтруб, на який "посаджено" три чаші.

Отже, центральним в релігійних віруваннях трипільців був культ родючості. Оскільки від родючості зерна, худоби, власне людини залежала сама здатність тодішньої людини вижити і продовжити свій рід, цьому культу були присвячені більшість ритуалів. Зараз можна констатувати про наявність на трипільських поселеннях спеціальних місць, які виконували функції святилищ. Як вважають фахівці, головним божеством тодішнього населення була Велика Богиня - володарка всього сущого, яка керувала всіма процесами, що відбувалися на землі. Всі приведені дані дозволяють зробити висновок про надзвичайно багатий і різноманітний духовний світ носіїв трипільської культури.


3. Антропоморфна і зооморфна пластика


Технологія виготовлення пластики. Багатогалузева економіка та складний суспільний лад трипільських племен, безумовно, відобразилися і в їхніх ідеологічних уявленнях. Зважаючи на те, що дана тематика виходить далеко за визначені нами географічні рамки дослідження, в роботі використані матеріали і з інших регіонів поширення Трипілля, що допоможе створити загальну картину релігійних уявлень енеолітичного населення України.

Зразком найбільш послідовного підходу до осмислення антропоморфних зображень залишаються роботи П.Д. Укко. Він вважав, що вивчення їх значення повинно базуватися на таких позиціях.

. Детальнім дослідженні самих статуеток зі всіма їхніми особливостями, причому не слід ігнорувати які-небудь ознаки, вважаючи їх випадковими чи несуттєвими. Це є дуже важливо через специфічність особливості первісної пластики - її варіативності.

. Вивчення їх археологічного контексту, наприклад, виявлення співвідношення особливостей статуеток, знайдених в похованнях, зі статтю похованого і його віку.

Ще під час виготовлення пластики давніми майстрами використовувалась певні прийоми в їх ліпленні, тобто вже сама технологія виготовлення статуеток несла ідеологічне навантаження.

Глиняна маса статуеток з кожної досліджуваної памятки ідентична матеріалу, з якого виготовлялась кераміка. Єдина відмінність - деяка пористість маси статуеток. Спостереження С.М. Бібікова над групою пластики з Луки-Врублівецької виявили в тісті домішки цілого чи товченого зерна. Слід зазначити, що подібні домішки характерні для статуеток на всіх ранньотрипільських поселеннях. Додамо, що згадуваний дослідник зосередив увагу не тільки на формальних характеристиках багаточисленних трипільських статуеток, але і на умовах їх розташування в культурному шарі, на стані, в якому вони збереглися. Результати досліджень осмислювались з врахуванням етнографічних даних про обрядову практику народів Південно-Східної Європи. Він вважав жіночі статуетки, явищем, повязаним з культом родючості і воскресаючої природи. Родючість землі була для давнього землероба першочерговою характеристикою. Невідома чудесна сила, яка щорічно народжувала на світ злаки і рослини, давала тим самим людині можливість вижити і не могла не викликати в релігійному світогляді відповідного відношення. Поява з мертвого ґрунту живих паростків здавалась чимось надприроднім і служила основою для обожнення землі. У світогляді трипільців та їхній релігійній практиці аграрні культи тісно перепліталися з еротичним. Висловлюються навіть припущення, що статевий звязок чоловіка і жінки на полі сприяє родючості рослин і тварин.

Статуетки передавали не один образ, а багато, вони мали різні характеристики. Фігурки використовували в різних обрядах і по різному з ними обходились. Б.О. Тимощук, який в 1947 р. брав участь в роботі Середньо-Дністровської археологічної експедиції Інституту археології АН УРСР на поселенні Лука-Врублівецька під керівництвом С.М. Бібікова в своєму щоденнику записав: "С.М. Бібіков припускає, що статуетки виготовлялись до якоїсь події, свята (весна - початок родючості), після чого необхідність в них відпадала. В цьому він вбачає послаблення матріархату і посилення ролі чоловіка".

Як правило, для всіх типів пластики однієї памятки використовувався єдиний склад глиняної маси. В якості домішок до тіста статуеток використовувався найчастіше пісок, дрібно товчений черепашник, шамот.

Випал трипільських статуеток характеризувати важко, оскільки внаслідок повторного перебування у вогні після спалення залишених жителями поселень, вони бувають часто ошлакованими. В основному для фігурок характерний нерівномірний і неглибокий випал; як правило, верхня частина статуеток випалена краще, ніж масивніша нижня.

Нерівномірний випал, наявність товстого шару обмазки на поверхні (0,3-0,6 см), покриття фігурок світло-сірим чи світло-жовтим ангобом, лощення поверхні притаманні в однаковій мірі всім типам пластики.

Для типів орнаментованої пластики технологія виготовлення ускладнюється нанесенням орнаменту.

Особливу увагу слід приділити конструкції статуеток. Аналіз ліній зломів при великій фрагментарності матеріалу допоміг виділити основні принципи конструкції статуеток. Основні лінії злому проходять:

) в місцях зєднання торсу і стегон - поперечні зломи (очевидно, у звязку з найтоншим місцем в цій частині);

) вертикальні зломи в місцях, що проходять по центральній вертикальній осі тіла статуетки. Дослідження поверхні вертикальних зломів показують, що статуетки найчастіше "складались" з двох вертикальних половин - правої і лівої, тобто покривались товстим шаром (0,3-0,6 см) глини, по якій більш детально формувалась фігурка.

Частина дослідників вважає, що стійкість цієї традиції можна пояснити особливим дуалістичним сенсом, закладеним в статуетки. Інколи дуалізм проступає і в моделюванні фігурки, як, наприклад, в статуетці з Голеркан, де нижні частини двох, очевидно, жіночих фігурок зливаються в єдиний торс. Із більш пізніх можна назвати статуетку, що зображувала дві злиті воєдино жіночі фігури із поселення Стіна. В пластиці інших нео- і енеолітичних культур цей дуалізм виражений більш чітко. Вже в Чатал-Гуюці зустрічається спарене зображення жіночих фігур. В пластиці сирійської памятки Талі-Бакун подібні спарені статуетки являються звичайним явищем. Причому вони не тільки зливаються плечами і торсом, але інколи ніби виростають одна з іншої вертикально. Зустрічаються фігурки, на животі яких пророблюється різьбою друга голова. Є спарені фігурки і в культурі Гумельниця. До цієї ж категорії можна віднести так званий "липканський трон" з двома антропоморфними жіночими фігурками, що зображували спинку "трону",а також глиняний вівтар із Трушешть, оформлений у вигляді двох антропоморфних фігур.

Слід відзначити ще одну нехарактерну особливість для невеликої частини антропоморфної пластики. Маються на увазі невеликі глиняні кульки, закладені в порожнину живота, які прослідковуються завдяки "вдалому" злому статуеток (такі статуетки відомі на поселеннях Поливанів Яр ІІІ, Олександрівка, Лука-Врублівецька). Сформовані таким чином статуетки - не просто зображення ембріона людини, а матеріальне втілення ідеї, повязаної з культом родючості взагалі.

Функціональне призначення антропоморфної пластики. Особливістю досліджуваного регіону є малочисельність реалістичних статуеток. На думку Т.Г. Мовші реалістичні статуетки на відміну від схематичних і умовно-схематичних були портретами реально існуючих людей. Виходячи з характеру штучних домішок в глині, орнаменту, прикрас та інших елементів деякі типи антропоморфних фігурок поділені дослідницею на шість функціональних груп. Кожна з них повязана з культом родючості землі, людини та ін. представлена на різних етапах і фазах культури різноманітними фігурками. Вони відображають родючість зерна, рослинну родючість, взагалі людську родючість і моління про достаток металу. Існують фігурки - хранительки домашнього вогнища і фігурки, повязані з обрядами посвяти.

Таким чином, роль жіночого божества - володарки життя і смерті, в якій замикається великий цикл - народження, життя, смерть, відродження - досить яскраво відображається у трипільській пластиці.

Слід зазначити, що жіночі фігурки, як правило, зображують не дебелих матрон, характерних для скульптури палеоліту, а струнких дів, з ледве зазначеними грудьми, але нерідко з ознаками вагітності. Це - та ж ідея насіння, нового народження життя, але виражена в іншій формі.

На животах деяких фігурок ми бачимо або відтиск зерна, або невеликий горбочок, що позначає вагітність, або зображення рослини. Інколи живіт жінки прикритий магічним малюнком з чотирьох квадратів, з крапками в кожному з них (символ поля з насінням). Інколи дві змії оберігають живіт молодої матері. Однак В.Г. Збенович зазначає, що крилатий змій-дракон (так він інтерпретує зображення на животі чи сідницях статуеток) мало нагадує доброго вужа. Його зображення - символ надприродної негативної сили. Він не може бути і уособленням Зміїної Богині; це, на думку вченого, - її антипод, чоловіче начало, сутність якого проявляється в його іконографії на жіночих статуетках: дракони обвивають ноги і стегна жінки, тягнуться до її лона. Дослідники зазначають, що в загальносвітових міфах патріархального походження фігурує рептилія, що вивергає вогонь (крилатий змій), часто з багатьма головами, яка супроводжується бурями, дощовими потопами і яка забирає дівчат за межі досягання чоловіків. Дівчина звільняється чоловіком після жорстокої боротьби з драконом і втрати ним магічних сил. В основі цих уявлень, на думку В.Г. Збеновича, лежать фізіологічні цикли жінки, що ніби відсікають її від чоловіка. Ми вважаємо, що з такою думкою дослідника важко погодитись, оскільки досить значна частина трипільських статуеток із зображеннями змія-дракона зображується, як вже зазначалося, з ознаками вагітності і інтерпретація В.Г. Збеновича тут навряд чи буде доцільною. Змія займає особливе місце в ідеологічних віруваннях давніх землеробів. Захисне маскування придає їй зовнішньої схожості з ґрунтом. В очах людини того часу все це не було випадковістю. Вона бачила за цим скритий смисл. На її думку, така схожість із землею викликана тим, що змія є її прямим породженням. Якщо всі інші тварини народжуються природнім способом, то істоти, які відносяться до розряду хтонічних (від гр. "хтонос" - земля), зявляються на світ прямо з ґрунту, зволоженого дощем.

Трипільські статуетки юних матерів були, мабуть, виразниками ідеї безсмертного кругообігу життя, ідеї народжуючої сили зерна. Магія родючості полів тут тісно переплетена з магією людської родючості. Трипільські "рожаниці" - один з проявів цього.

За матеріалами трипільської культури реконструюються дві сторони соціальної організації культу, які представлені домашніми ритуалами та ритуалами святилищ поселенських общин. Існування на трипільських памятках вівтарів відзначає ряд дослідників. Вівтарі як організуючий елемент родинних святилищ, а також культові атрибути навколо них, фіксуються на багатьох поселеннях (Шкарівка, Веселий Кут, Кліщів, Миропілля). Різноманітні за формою (прямокутні, пятилисті, округлі, хрестоподібні) вони були центром будинку, де проходили обряди, необхідними атрибутами яких були культові посудини і антропоморфні статуетки, виявлені в районах цих підвищень. Вівтарі, як правило, розміщувались у центральному будинку житлово-господарського комплексу.

Свідчення общинного культу - святилища, виявлені у Коновці, Сабатинівці ІІ і Шкарівці. Святилищем у Коновці можна вважати майданчик №7. Це була двокамерна споруда з товстим глинобитким перекриттям на деревяному каркасі та земляною підлогою першого поверху. Підлога була частково підмазана тонким шаром глини, із спорудженими на ній глиняними підвищеннями прямокутної форми, біля яких трапилися антропо- та зооморфні статуетки (76 екз.), глиняні "фішки" - конуси, посуд. На функціонування даної споруди як святилища вказують відсутність знарядь праці, відходів виробництва, кісток тварин чи інших ознак господарської діяльності. За подібним принципом будувалися святилища у Шкарівці і Сабатинівці ІІ.

Постановка питання про семантичну інтерпретацію глиняних трипільських фігурок передбачає розгляд широкого історичного фону ранньоземлеробської пластики Передньої і Середньої Азії. Як вже згадувалося, якщо генетичне коріння власне трипільської пластики, зафіксоване в іконографії і стилях зображення, сягають культури Прекукутені І-ІІ, то ідеї, закладені в ній - значно глибше. Тому проведення аналогій з енеолітичними поселеннями синхронних культур Малої Азії і балкано - дунайського регіону тільки прояснить ситуацію.

П.Д. Укко підкреслює неправильність використання територіально віддалених від досліджуваного матеріалів. Проте зазначимо, що він не врахував також і роль міграцій, беззаперечно доведений дослідниками. В нашому випадку, як вже згадувалося, якщо генетичне коріння власне трипільської пластики, зафіксоване в іконографії і стилях зображення, сягають культури Прекукутені І-ІІ, то ідеї, закладені в ній - значно глибше. Зрештою, носії трипільської культури, з одного боку, і ранньоземлеробських культур південної Анатолії, з другого мають безпосередній звязок. Тому проведення аналогій з енеолітичними поселеннями синхронних культур Малої Азії і балкано - дунайського регіону тільки прояснить ситуацію.

Особливий інтерес для розуміння ідеології землеробів енеоліту представляють собою унікальні святилища Чатал-Гуюка (багатошарове поселення в південній Анатолії, де виявлені господарські і культові споруди нео- і енеоліту). Прямокутні приміщення, орієнтовані по сторонах світу, мали стіни покриті обмазкою і залощені. На стінах розміщувалися розпис і рельєфи. Розпис чорною, білою і червоною фарбами зображував так звані сцени мистецтва, фігури тварин, птахів і людей, відбитки долонь, геометричну орнаментацію. Зазвичай західна стіна приміщення повязана зі сценами життя, народження, з образами жінки, бика, барана; східна і північна - із сценами смерті, зображеннями жіночих грудей, грифів, дрібних хижаків. Святилища служили і жіночими некрополями. На стіні над могилами розміщувалось велике рельєфне зображення жінки з розставленими в сторони руками і ногами в позі "рожениці", під ним - рельєфні голови биків і баранів. Роги цих тварин і їх рельєфні зображення широко використовувались в оформлені святилищ. Тут вперше дуже наглядно зафіксований тісний звязок образа жінки і бика. Антропоморфна пластика Чатал-Гуюка дуже близька до трипільської. По-перше, як в першому, так і в другому випадках абсолютна більшість статуеток - жіночі; по-друге, близькі аналоги містяться в іконографічних елементах - здвоєних, парних фігурах, пророблені руки з трьома пальцями, жести, пози статуеток, зазвичай виражена стеатопігія. Тісний синкретизм зображень жінки і бика можна пояснити, проводячи аналогії з давніми землеробськими культами Межиріччя, Анатолії, Єгипту. В пантеоні богів цих культур існує подружня пара - рогате місячне божество в образі бика і богиня родючості, виступаючу під різними іменами: Інанна, Нінчаль, Іштар, Ізіда. Символіка бика проявляється до епохи бронзи включно, будучи повязаною з місяцем і його фазами, покладено в основу розрахунків землеробського календаря. Семантичне ототожнення нового місяця з рогами бика загальноприйняте серед науковців. Зображення півмісяця досить поширене при оздоблені моделей святилищ. Інколи місячне чоловіче божество виступало в образі змії, риби, барана, лева, дракона, але найчастіше - бика. Протягом тисячоліть відбувається злиття і комбінування священних символів і зявляються синкретичні істоти в образі кози-риби рогатих левів і рогатих змій, биків з людськими головами, людей з бичачими головами, левів, змій, драконів майже завжди з атрибутами місячного божества - рогами.

Залучення даних про скульптуру давніх цивілізацій, як і врахування особливостей первісних людей про світ, змушує дослідників заперечувати проти ідеї існування віри в богів в неоліті, ідеї про те, що в цю пору сили природи вже персоніфікували, а також припускати, що статуетки могли зображати не тільки богів, але і жерців та людей, які моляться.

Таким чином, центральне місце у віруваннях давніх землеробів України, як і всіх ранньоземлеробських культур того часу займав культ родючості у різних його обрядових проявах. З часом тривожного очікування врожаю повязувалась ідея існування на небі безмежних запасів води, що знаходяться у розпорядженні двох богинь, небесних благодійниць, які сприяють врожайності. Втіленням ідеї двох богинь в Трипіллі є подвійні статуетки та моделі тронів з зображеними на них двома статуетками. Дуалістичне уявлення про двох богинь було значно поширене у землеробських народів і має давні витоки. Воно притаманне багатьом архаїчним віруванням. Уявлення про двох богинь існувало у населення західно-анатолійської культури (Чатал-Гуюк). Міф про двох повелительок неба, поширений у трипільців, знайшов також втілення у посудинах з рельєфним зображенням жіночих грудей, яке часто облямоване солярними знаками чи зображенням змії. Важлива частина аграрного культу - моління про небесну воду, про дощ - також повязана з дуальним божеством. Вода зєднувала небо з землею, давала їй життя. Трипільська пластика дає нам і більш визначені сліди культу води. В Незвиську виявлений дуже цікавий комплект мініатарних глиняних предметів: кріслице, призначене для статуетки, що зображує сидячу жінку, сама сидяча фігурка, модель посудини для води і мініатюрний черпак із зооморфною ручкою. На думку Б.Рибакова, цей комплекс призначався для заклинання води.

Поширений у трипільського населення був і культ вогню, яскравим вираженням якого був, очевидно, ритуал спалення всього поселення після залишення його жителями.

Особливе місце серед численної трипільської пластики займають статуетки, виявлені сидячими на глиняних крісельцях. Як вважають деякі дослідники, тип сидячої статуетки виріс на основі ідеї катання на гойдалці як магічної дії, яка відома в культурах землеробських племен ІІІ-ІІ тис. до н.е. На думку М.Т. Гембаровича, такий тип зображення статуеток вказує на існування в трипільців культурно магічного обряду, подібного до грецької "айори" - щорічного весняного свята Діоніса, де його учасники, тримаючи в руках жіночі статуетки, розкачували їх в такт пісні "Алетіс". Подібна інтерпретація функціонального призначення цього типу статуеток є досить сумнівною, як на нашу думку, зважаючи на значний хронологічний розрив між існуванням стародавньої Греції, з одного боку, і трипільської культури - з іншого. В той же час на існування в трипільського населення гойдалок свідчить зображення на кістяному амулеті з Більча-Золотого, де зображена жінка, яка гойдається.

Цікава обрядовість, повязана із застосуванням пластики, зафіксована у спеціалізованих будівлях для зберігання і розмелювання зерна (Веселий Кут, Миропілля, Гарбузин). У кожному такому приміщенні були спеціальні місця, де, очевидно, здійснювався обряд, повязаний з плодоносною силою зерна. Про це свідчать знайдені у споруді в Миропіллі крім статуеток спеціальне блюдо, виконане з глини зі значними домішками зерна, глиняні моделі хлібців і вохра. Особливо цікава антропоморфна фігурка зі своєрідним трактуванням голови. Подібне зображення, виконане в техніці розпису, ряд дослідників пояснюють як рогатий головний убір чи рогату маску, а сам образ ототожнюють з прототипом богині полювання. У подібному приміщенні з Великого Кута (майданчик №9) також зафіксовані сліди близького за змістом обряду. В східній половині цієї будівлі знаходились глинобитне підвищення, на якому розміщені зерновики з покришками, декоровані космогонічним орнаментом - оберегом, кілька зернотерок з розтиральниками. Тут же знайдено фрагмент розписної антропоморфної статуетки та вохру.

Після розкопок Вихватинського могильника і знахідок у похованнях антропоморфної пластики, відкрилось ще одне її функціональне призначення. Згідно спостережень дослідників, всі глиняні статуетки знаходились в дитячих захороненнях. Тільки одна з них виявлена у похованні чоловіка. У всіх випадках, коли вдалося встановити стать дітей, похованих із жіночими статуетками, виявилось, що це були дівчата. Звідси витікає, що всі дитячі кістяки з невизначеною статтю, супроводжували теракотами, теж належать дівчатам. І другий висновок зроблений дослідниками: статуетки в захороненні дітей жіночої статі могли використовуватися заклинання про продовження роду в потойбічному світі.

Отже, магія родючості людини в трипільців тісно перепліталася з магією родючості зерна. У цьому плані цікаві посудинки з антропоморфними рисами. Вони зображують три чи чотири жіночі фігурки, які підносять до неба велику чашу. Інколи зустрічається одинока жіноча фігура, що піднімає чашу над головою. Піднімання посудини до неба широко відоме в обрядах багатьох народів і завжди повязане з магією родючості. Чаші, зображені на підставках з жіночих фігур, нерідко мають усічено-конічну форму, вони добре відома у трипільській кераміці як чаші для води. На думку Б.Рибакова, дані посудини зображують звернення жінок до Великої матері, що знаходилася, за уявленнями трипільців, на небі. До неї в небо і піднімали трипільські жінки свої великі чаші, прикрашені зображеннями грудей.

Вищезазначена інтерпретація трипільської пластики не є єдиною. Не заперечуючи багатофункціонального призначення статуеток, деякі автори ділять фігурки за способом орнаментації: "Мати - Вогонь… зображувалася жінкою, яка сидить біля печі в кріселку, Мати - Сонце - колом із хрестиком у середині, Мати - Вода - хвилястою лінією, Мати - Земля - трикутником або чотирикутником із крапкою всередині, Мати - Корова - жінкою з рогами…". Дана позиція, висловлена І. Пошивайлом, на нашу думку, має більше слабких сторін, ніж підтверджень. Скажімо, якщо поділяти пластику, що має релігійний характер, за способом орнаментації, то з цього переліку "випадають" неорнаментовані фігурки. Якщо ж вести цю гіпотезу далі, то виходить, що в період пізнього трипілля майже всі статуетки не мали ніякого ідеологічного змісту, оскільки більшість їх була неорнаментована.

Таким чином, виходячи з характеру спеціальних домішок в глині, орнаменту, прикрас, форм і пропорцій та інших елементів, типи антропоморфних фігурок можна обєднати в кілька функціональних груп, які відрізняються за призначенням. Кожна з них повязана з культом певного виду родючості і представлена на різних етапах і фазах культури різноманітними фігурками.

Обряди з використанням антропоморфних фігурок здійснювались у домашніх святилищах чи спеціальних "храмах" - центрах культових дій.

Роль жіночого божества - Великої Матері, володарки всього сущого, завдяки якій здійснювались цикли людського життя (народження, життя, смерть, відродження) домінує трипільському світогляді протягом всього існування культури.

Функціональне призначення зооморфної пластики. Безпосередньо з культом родючості був повязаний культ тварин. Їх голови та фігурки відтворюються у теракоті, наліпках на посуді, розписі.

Розуміння ролі зооморфної символіки в культурі зводиться до двох моделей. Першу називають "діахронічною". За нею, тварини спочатку були повязані з промисловими культами і тотемізмом, з яких потім могли розвиватися зоолатричні культи, а обєкти останніх поступово набували антропоморфного образу, зберігаючи зооморфні атрибути чи конкретних жертовних тварин. Інша модель почала складатися в 60-х рр. ХХ ст. Вона передбачає, що в кожній конкретній традиції всі відомі образи тварин можуть виявитися елементами однієї чи декількох класифікаційних (знакових) систем ("класифікаційна система"). Найбільш чітке формулювання позицій належить В.М. Топорову: "Тварини протягом довгого часу служили якоюсь наглядною парадигмою, відносини між елементами якої могли використовуватися як конкретна модель життя людського суспільства і природи в цілому (насамперед в аспекті родючості і циклічності). В цьому сенсі використання образів тварин в епосі чи в алегоричній системі апологів, байок, притч і т.д. (аж до середньовічних бестіаріїв) продовжує архаїчну традицію. В міфоетнічній свідомості тварини виступають як один із варіантів міфологічного коду…". Аналіз термінологічних ньюансів дозволив дослідникам не тільки зблизити "діахронічну" і "класифікаційну" моделі, але і розглядати першу як окремий прояв другої.

Аналіз статуеток тварин в трипільській культурі показав їхню "видову" і типологічну спільність з пластикою Старчево-Кріша, Вінчі, Дудешті, Ведастри, неолітичних шарів памяток Болгарії і Греції, Гумельниці. Тому можна припустити належність зооморфних фігурок, як і антропоморфних, до знаків, у вигляді яких постійно (протягом неоліту і енеоліту) відтворювались конкретні образи, актуальні для всіх давніх землеробів Європи.

Однак в реконструкціях системи світогляду більшості зооморфних персонажів пластики традиційно відводять досить скромну роль. Співвідношення "зоологічних видів" по статуетках з однієї чи кількох памяток зазвичай співвідносять з фауністичними даними і трактують як відображення значимості персонажів - господарської, культової або першої і другої. Подібний підхід до зображувальних матеріалів не зовсім коректний в двох аспектах. Великий масив трипільських фігурок виявив деякі закономірності, які вислизнули при аналізі матеріалів окремих памяток. Зокрема, на багатьох різночасових поселеннях були виявлені статуетки ведмедів, оленів і птахів. Тому видається все менш переконливим традиційне сприйняття зооморфної пластики як свого роду "моделі стада".

В багаточисленних статуетках дослідники бачили або дитячі іграшки, або свідчення того, що їх ліпили з магіко-релігійними цілями - покращенням родючості у тварин. Інші дослідники вважали зооморфні статуетки ознакою існування скотарського культу. Є думка і про те, що в цей час посилюється культ сімейних предків - покровителів, який одержав тотемістичне забарвлення. Уявлення про тотемістичних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і спадкоємності традицій. Сприйняття цієї ідеї трипільцями документується знахідками різноманітних зооморфних статуеток, похованнями тварин або їх частин під підлогою будинків. Особливо це характерно для памяток початку розвинутого Трипілля і середини цього етапу. Наприклад, під підлогою будинків у садибах памяток типу Веселого Кута - Пеніжкове ми зустрічаємо різноманітні зооморфні статуетки. Як правило, ці атрибути культу виявляються в одній з житлових споруд комплексу, вірогідно, в будинку старійшини сімї. Зооморфна пластика представлена добре збереженими екземплярами, що дає можливість визначити їх видову приналежність. В одному з комплексів під підлогою будинку поряд з піччю виявлено ритуальне поховання ягняти. Різноманітність типів зображених тварин та звірів, мабуть, пояснюється тим, що тотемізм був не лише формою усвідомлення звязку колективу, його єдності, але й усвідомленням його протилежності іншим групам. Різні тотеми сімї виступали в ролі покровителів колективів і нерідко останні носили однакові з ними імена. Повторюваність знахідок зооморфних зображень у кожному житлово-господарському комплексі на ряді поселень дозволяє говорити, що ми маємо справу з сімейним культом. Кожна з таких груп усвідомлює спорідненість з тим чи іншим тотемом - заступником і проводять магічні обряди впливу на нього. Обряд, атрибутами якого є зооморфна пластика, ритуальні поховання тварин, повязаний з певною групою населення і носить колективний характер, що свідчить про пережитки тотемізму. Культ сімейних святинь і заступників, як форма релігії, зберігається у багатьох народів і після розкладу материнського роду. Пережитки тотемістичних уявлень і світогляд населення Трипілля тісно переплітається з іншими уявленнями, породженими землеробською епохою, - з ідеєю родючості. Так, у деяких зооморфних статуетках виявлено домішки зерна, що свідчить про синтез культів.

В.Маркевич повязує присутність статуеток тварин на поселеннях з турботою про розмноження поголівя домашніх тварин, що знову ж таки повязано з культом родючості, але він не пояснює застосування статуеток диких тварин, які, хоча і в невеликій кількості, але трапляються на памятках. На його думку, знахідки бикоподібних рогатих кріслець і напівсидячих жіночих статуеток в закритих комплексах відкидає припущення про те, що статуетки тварин, і биків, зокрема, служили в якості атрибуту самостійного скотарського культу.

Одним з найпоширеніших образів у Трипіллі є бовин. Букранії або голови та фігурки бовинів відтворюються у теракоті, наліпах на посуді, зооморфних посудинах, розписі. Зазвичай прийнято трактувати зображення бовинів як образ бика, але дослідниками доведено, що бик не єдиний образ, якому відповідають букранії, оскільки в тогочасному суспільстві був добре розвинений і образ богині-корови, про що свідчать достовірні статуетки цих тварин, зображені з вимям. Як вже зазначалося, образ бика був тісно повязаний з образом жінки (іноді його називають богом-батьком). Відображення в міфах античної Греції давніх уявлень про звязок між жіночим божеством і богом-биком в легенді про викрадення Європи Зевсом, ймовірно говорить про проникнення культу великої богині-матері і її чоловіка - місячного рогатого божества - в трипільський світ через Балкани, куди він, в свою чергу, прийшов з Ближнього і Середнього Сходу. Б.Рибаков нагадує також і про поширення так званих таврокатапсій, священних ігр з биками. Великий інтерес представляє посудина з Тиргу-Окна-Подеї, де в центральному поясі, між верхнім небом і повітряним простором зображений єдиний знак: голова бика із сонячним диском між рогами. Цей символ веде нас до культу сонця-Митри, повязаного з биком. Етнографи вже давно підмітили, що в деяких спільнотах, зокрема африканських, існує знакова ритуальна ідентичність людини і бовина (бика або корови). Ідентичність, взаємозаміна людини і бовина може пояснити особливе відношення до бовинів в Індії, яких не можна використовувати в їжу, гнати з дороги і т.д. Витоки такого феномену знаходять в дуже давньому метафоричному трактуванні біологічної випадковості - співпадання репродуктивних циклів у жінок і саиок всіх видів бовинів (десять місяців за місячним календарем). Не дивно, що образи жінки і корови представляють одне з найдавніших семантичних ототожнень, прослідкованих навіть на матеріалах палеоліту. На багатьох зображеннях розкинуті руки жіночих фігур і роги (голови) бовинів передавали одну і ту ж метафору місячного серпанку. Відомі і зображення, що підтверджують їх рівнозначність - жіночі фігури, вписані в абрис голови бовина. Але зазвичай подібні матеріали інтерпретують і повязують з культом бика. Бик в той час уособлював символ могутності і крім того служив вірним помічником людини у важкій праці. Так, киргизи в давнину вважали, що земля закріплена на великому сивому биці. Ті ж уявлення зафіксовані і в багатьох інших тюркських народів. Вважалось, що бик, втомившись тримати землю, переставляє її з одного рогу на інший, від чого і відбуваються землетруси. За одним із переказів цієї легенди один ріг бика вже зламався під важкістю вселеної, коли ж зламається і другий, наступить кінець світу. В інших легендах загибель всесвіту повязується з конкретною кількістю подихів, відпущених богом на долю космічного бика.

Традиційно в реконструкціях космологічна схема для носіїв ранньоземлеробських культур включає або тільки антропоморфні образи ("богиня-мати", "богиня"), або складається з чіткої пари "богиня" і "бик", часом допускається сполучення першого і другого. Причина такого сприйняття наявних зображувальних матеріалів, ймовірно, криється в дуже давніх традиціях інтерпретації, що походять до антикознавства і сходознаваства. Саме звідти в свій час були принесені образи "богині матері" і "бика" (і гіпотеза про його культ). Образ жінки-корови, небесної корови, яка народила сонце і решту богів, зберігся в давніх пластах єгипетської міфології в таких ототожнених між собою особах як Хатхор, Нейт, Нут, Мехет, Урт, Мут. В більш пізній час і Ізіда зображувалася з коровячими рогами. Корів (посвячених) Ізіді почитали більше від інших тварин. Їх не вживали в їжу і не приносили в жертву. В жертву можна було лише приносити "чистих", позбавлених пороку биків і телят. В грецькій міфології з коровою ототожнювались Алкмена, Іо, Гера. А Зевс вшановувався на Кріті в образі бика.

Також поширеним в той час був і образ барана. Йому до недавнього часу придавали меншого значення, оскільки зазвичай ранньоземлеробську пластику співвідносили з домашніми тваринами і відповідно бачили в баранах представників покірних, мирних копитних. Ось як пише про вдачу домашніх і диких баранів А. Брем: "Барани більше інших домашніх тварин показують, як одомашнення впливає на привички і вдачу. Домашня вівця - тільки тінь дикої… Дикі барани навряд чи комусь поступляться в жвавості рухів, обережності і мужності". Таке сприйняття барана допомагає зрозуміти причину його вшанування в Єгипті, Греції. Баран-Хнум в деяких центрах Єгипту вважався деміургом і символізував родючість. В Фівах баран-Амон - втілення сонця. Крім того, він близький до бога війни Монту і бога родючості Міну. В епоху нового царства Амон ототожнювався з богом сонця Ра. Він - "владика світу" і "цар всіх богів". Фараон вважався сином і втіленням Амона-Ра. Баран фігурує в хетському ритуалі стимуляції родючості. В іранській міфології баран - одне із втілень бога війни і перемоги Веретрагни, образ якого відомий з епохи існування індоарійської спільноти, а імя відповідає епітету ведійського громовержця Індри. В давньогрецькій міфології баран вважався одним із втілень Аполона. Примітно, що в деяких традиціях барану чи баранам відведена роль надприродного транспортного засобу, на якому подорожують боги і чарівники. Античні теракоти зображують Афродіту у візку, запряженому баранами. В міфі про аргонавтів посланий Нефелою золотий баран несе Фрікса і Геллу в колхіду. Навіть в казках Ш.Перо чарівники подорожують в кареті, запряженій бараном, "який все знав".

Про конкретну інтерпретацію певних сакральних схем ми можемо судити на прикладі вже згаданих "фішок" з Коновки, які зображували голови баранів, бовинів, оленя і одне антропоморфне зображення.

В деяких космологічних схемах виявляється співпадіння ієрархічних позицій образів, втіленням яких є барани, і образів, які відповідають бовинам. Про барана відомо, що він - сонце, деміург, символ родючості. Бовин рівнозначний людині; корова - мати всього живого, персоніфікація головних богинь. В одній з космогоній баран і корова утворюють головну пару. Інформація про оленя є небагатою. Він теж співвідноситься із сонцем, а лінгвістична реконструкція вказує на його табу подібну назву "бик-козел". Ми знаєм і про пари - баран + корова, баран + жіночий образ, олень (олені) + бовин (бовини) - в зображувальних традиціях. Враховуючи застосовані матеріали, можна спробувати частково відтворити систему, відображену в "фішках" з Коновки. Якщо їх диференціація відповідає конкретній ієрархії, "головними образами" комплексу є барани. Наступний рівень належить оленю-самцю, двом бовинам і антропоморфному. Образи "третього рівня" - ще один антропоморфний персонаж і декілька десятків "анонімів" у вигляді "фішок" - конусів. Достатньо очевидна стать деяких персонажів комплексу: барани і олень - самці. Стать антропоморфних "фішок" і бовинів не відома. Для антропоморфних стать встановлюється при співставленні з інокультурними антропоморфними "фішками", а для бовинів - при звичайному маркування статі даних тварин. Червоний колір "фішок" баранів і оленя і опозиційність забарвлення бовинів в даному комплекті можуть вказувати на можливу відповідність кольору "фішок" статі персонажів. Але цю гіпотезу не можна визнати єдино можливою. Настільки ж ймовірно, що для всіх "фішок" була обовязкова саме бінарість кольорів, присутність в ній білого і червоного в будь-якому сполученні, не повязане із зовнішнім маркуванням і яке мало інший смисл. Крім того, колір однієї антропоморфної "фішки" не відомий. Оскільки те чи інше припущення до значимості кольору поверхні "фішок" схиляє до різних версій їх узгодження в наборі, будемо розглядати обидва рішення як рівноцінні. Поза версією залишився тільки один фрагмент: в комплекті присутні барани і антропоморфні фігурки. Співставлення з гумельницькою кришкою із Султани вказує на можливий звязок одного з антропоморфних образів і баранів (баран - небесний візник в ряді більш пізніх традицій).

В рамках першої версії допускається, що червона "фішка"-бовин зображає бика, а біла - корову; червона антропоморфна "фішка" - це чоловічий образ; друга "фішка" невідомого кольору, можливо, відповідає жіночому образу. Отже і антропомолрфні "фішки", і бовини утворюють "природні пари": чоловічий антропоморфний образ + жіночий і бик + корова. Різностатева пара бовинів знаходить відповідність в космогоніях Єгипту, греції, Індії. Застосування "моделі" з Ведастри ІІ дозволяє виділити в комплекті третю пару - баран + бовин (корова). Як ми памятаємо, подібна пара - головна в єгипетській міфології. Знахідка в Гілаті вказує на можливість реконструкції четвертої пари - баран + жіночий антропоморфний образ. Обидві останні пари можна було б назвати "космологічними". В кожній з них баран замінив "природнього" партнера (чоловічого персонажу і бика), що узгоджується із знаковою ідентичністю людей і бовинів в різних традиціях. В підсумку утворюються дві семантично повязані групи: баран/чоловічий образ + жіночий образ і баран/бик + корова. Тріада з оленя (оленів) і двох бовинів (бовина) (матеріали Аладжі Гуюка) дають можливість припускати про існування групи: олень/бик + корова, в якій космологічний партнер (олень) рівнозначний "природному" (бику).

В рамках другої версії реконструкції припускається, що бовини не складають "природніх" пар. Судячи з уже приведених прикладів з різних вербальних і образотворчих традицій, барани -"космологічні" партнери жіночих персонажів. Тому прийдеться припустити, що в нашому комплекті антропоморфні "фішки" - це саме жіночі образи, а бовини - корови. Тоді будуть реконструйовані дві пари баран + корова і дві пари баран + жіночий антропоморфний образ. Рівнозначність корів і жіночих антропоморфних образів підтверджується і тут, але обидві семантично повязані групи виглядають інакше: баран + корова/антропоморфний образ. Олень (бик-козел) стає "космологічним" партнером корів.

Обидві версії реконструкції показують, що "фішки" з Коновки можуть відповідати фрагменту досить складно структурованої системи образних знаків, зовсім не схожої на космологічні моделі, відомі для ранніх землеробів Європи. Непривична і ієрархічна супідрядність, і багато можливих перехресних звязків. На жаль, відновлені ніби структури свого роду каркасу поки що дають мало шансів для надійного прочитання зображувального тексту, фрагментарно відображеного в багатьох артефактах, а найбільш повно - в комплекті "фішок" з Коновки. Вербальна же традиція, що відповідає цьому тексту, значною мірою втрачена. Ми можемо опиратися тільки на кілька спостережень, що стосуються ієрархії і смислових опозицій: а) верховенство барана в ряді космологій; б) солярність його і оленя; в) поєднання бовинів і людей; г) їх знакова ідентичність. Деякі пункти (а, г) сповна відповідають і нашим результатам. Якщо ж ми поширимо їх всіх на космологію давніх землеробів Європи, то в обох версіях її реконструкції солярні чоловічі образи (баран і олень) утворюють пари з жіночими (жінкою і коровою) в різних традиціях: опозицію "місяць-сонце", співставлення нареченого і нареченої зі світилами і символіку шлюбного обряду як сприйняття ієрогамії.

У вербальних традиціях більшість зооморфних (зоо-антропоморфних) класифікацій фрагментарно збереглися в текстах, повязаних з ритуалами, тому майже всі вони реконструктивні. Дуже показний приклад хетської ритуальної практики, в якій виявляється співжиття кількох зооморфних класифікацій (група "священних звірів", зооморфні хлібці, олень-сонце), але їх співвідношення не зрозуміле. І комплект "фішок "з Коновки, очевидно не вичерпував системи зооморфних і антропоморфних символів у носіїв ранньоземлеробських культур. Про це говорить його недостатність по відношенню до виявлених "видів" фігурок і навіть власне "фішок".

Таким чином, антропоморфна і зооморфна пластика мала безпосереднє застосування в культовій практиці трипільців. ЇЇ аналіз дає можливість припустити про віру тогочасного населення у всемогутню Богиню-Корову, яка керувала всіма процесами життя на землі і після нього. Саме до неї були звернені культові церемонії із застосуванням статуеток, повязані з моліннями про дощ, врожай, дітей і т.д. Головною ідеєю, закладеною у функціонування фігурок, була ідея родючості (зерна, людини, металу). Ці види родючості при культових дійствах взаємоповязувались, переплітались і доповнювали один одного, що ставило релігію в той час на першочергове місце.


Висновки


Трипільська культура стала яскравим явищем на території східної Європи в період енеоліту. Доба відтворюючого господарства поклала перед людиною нові завдання, вирішення яких планувалось не без допомоги потойбічних сил. Тому вивчення духовної культури носіїв трипільської культури дозволить проникнути в самий світогляд людини того періоду, їхні цінності та вірування.

Яскравим проявом світогляду носіїв перших ранньоземлеробських культур на території, що охоплює простори від Балкан до Дніпра, була антропоморфна пластика.

Трипільська антропоморфна пластика складається у середовищі землеробських племен при відчутному впливі культур Боян, Гумельниця, Хаманджія. У цій категорії пластики в основному представлені жіночі зображення, чоловічі на всіх етапах трипільської культури не перевищують 5 % від загальної кількості статуеток.

Вивчення колекцій антропоморфних і зооморфних статуеток дає можливість проникнути в релігійний світогляд давніх землеробів досліджуваної території. Основною ідеєю, закладеною в зміст функціонування антропоморфної пластики, була ідея родючості людини, полів, зерна. Останнім часом знаходить підтвердження версія про поліфункціональність трипільських статуеток, тобто визнається, що всі фігурки мали магічне призначення, але кожний окремий тип відповідав за певний тип родючості.

Беручи до уваги таке поширення в пластиці жіночого образу, його специфіку, а також, провівши певні аналогії із синхронними культурами Подунавя і Малої Азії, можна зробити висновок про віру трипільців у жіноче божество, яке знаходиться на небі (як підтвердження - численні антропоморфні посудини із піднятими вгору руками) і керує всіма циклами людського життя (народження, життя, смерть, відродження).

Тісно повязане з антропоморфною було і застосування зооморфної пластики. Вона представлена на території межиріччя Верхнього Пруту і Середнього Дністра, як і по всьому ареалі поширення Трипілля, в меншій кількості порівняно з чисельністю статуеток людей. На відміну від антропоморфної пластики розвиток зооморфної відбувався менш кардинально, тому останню краще розглядати не по хронологічним періодам, а за типами зображень.

Найпоширенішими образами тварин, які виліплювали з глини, були бовини (бики, корови), а також статуетки кіз, овець, баранів, оленів, свиней та ін. Статуетки виготовлялися, як правило, із тієї ж глиняної маси, що й кераміка. Значна кількість цілих форм, на відміну від фігурок людей, наводить на думку, що обряди і ритуали, повязані з цією групою теракот, не супроводжувалися їх розбиванням.

Серед трипільських артефактів протягом понад двох тисячоліть беззаперечно превалює образ Великої Богині - корови, а образ Великої Двоєдиної Богині виник, можливо, як результат поєднання образів архаїчної богині-птахи та "аграрної" богині-корови. Велич та всеохоплююча сила Великої Богині проявлялася, перш за все, в її регенеративних функціях. Саме на це, а не на отримання гарного врожаю та захисту його від гризунів, були направлені всі магічні дії трипільців, їх ритуали та обряди. Відродження людини, утримання всесвіту в стабільному стані досягалася трипільцями завдяки керуванню сакральними силами шляхом постійно здійснюваних магічних обрядів. М. Еліаде вважає, що отримання безсмертя співпадає з відтворенням акту творіння: той, хто приносить жертву, виходить - за допомогою космогонічного ритуалу - за межі людського стану і стає безсмертним.

На сучасному етапі досліджень можна констатувати про наявність у трипільців спеціальних місць, де відбувалися релігійні дійства. Такі святилища виявлені в Шкарівці, Коновці, Жванці.

Список використаних джерел та літератури


1.Алексеева И.Л. Женский образ в антропоморфной скульптуре энеолита //Памятники древнего искусства северо - западного причерноморья. Сб. науч. Трудов. - К.: Наук. думка, 1986. - С.43 - 50.

2.Антонова Е.В. Антропоморфная скульптура древних земледельцев Передней и Средней Азии.- М.: Наука, 1977. - 160 с.

.Антонова Е.В. Обряды и верования первобытных земледельцев Востока. - М.: Наука, 1990. - 287 с.

.Археологічні розвідки трипільської експедиції на Дністрі в 1948 р. // АП УРСР. - Т. IV. - К.: Наука, 1952. - С.190-193.

.Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. Буковина. Її минуле і сучасне. - Париж-Філадельфія-Детройт: Зелена Буковина,1956. - С. 63 - 77.

.Археологія Української РСР: в 3-х т. Т. 1. Первісна археологія. - К: Наук. думка, 1971. - 452 с.

.Балабина В.И., Гирнык И.П. Зооморфные изображения из Чичиркозовского поселения // КСИА. - 1988. - Вып. 193. - С. 81-87.

.Балабина В.И. Зооморфная пластика трипольского поселения Друцы I // СА. - 1988. - №2. - с. 58 - 72.

.Балабина В.И. Фигурки животных и их символика на сосудах как отражение одной из знакових систем древних земледельцев Европы //Российская археология. - 1997. - №2. - С.29-46.

.Балабина В.И. Фигурки животных в пластике Кукутени-Триполье. - М.: Наука, 1998. - 458 с.

.Беженар А., Шманько О. Матеріали духовної культури трипільського населення межиріччя Верхнього Пруту і Середнього Дністра // Матеріали студентської наукової конференції, присвяченої 170-річчю з дня народження Юрія Федьковича (12-13 травня 2004 року). Економічні, юридичні та історичні науки. - Чернівці: Рута, 2004. -С. 211-212.

.Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. К истории ранних земледельческо-скотоводческих племён на Юго-Востоке Европы // МИА. - М.-Л., 1953. - С. 9 - 408.

.Бибиков С.Н., Збенович В.Г. Археологичиские разведки в зоне затопления Могилёв-Подольской ГЭС// Археологические исследования на Украине. - К., 1968. - Вып.3. - С. 73-77.

.Буковинський центр археологічних досліджень. Фонд 1. Трипільська культура.

.Бурдо Н.Б. Теракота трипільської культури // Рижов С.М., Бурдо Н.Б.,Відейко М.Ю., Магомедов Б.В. Давня кераміка України. Археологічні джерела та реконструкції. Част. 1. - К: "Академперіодика", 2001. - С. 61 - 146.

.Відейко М.Ю. Ключові проблеми трипільської протоцивілізації // Археологічні студії. Магістеріум. - К., 2001. - Вип. 6. - С. 106-111.

.Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. - К.: Академперіодика, 2003. - 184 с.

.Відомчий архів ЧКМ. - Ф. 23/42. Щоденники Б.О. Тимощука. 1947-1950 рр.

.Виноградова Н.М. Памятники переходного этапа триполья В І - В ІІ в Поднестровье // СА. - 1972. - №1. - С. 36-56.

.Виноградова Н.М. Трипольские племена пруто-днестровского междуречья в период расцвета (периодизация, хронология, локальные варианты). - М., 1974. - 17 с.

.Винокур І.С. Археологічні дослідження на трипільському поселенні біля с. Магала // Археологія. - 1966. - Т. 20. - С. 157-162.

.Весоловский Я. Розкопки в Шипинцях // Буковина. - 1904. - 3(16) жовтня.

.Вовк Хв. Вироби передмікенського типу у неолітичних становищах на Україні // НТШ. Матеріали до українсько - руської етнології. Т. 6. - Львів, 1905. - С. 1 - 27.

.Гембарович М.Т. К вопросу о значении трипольских женских статуеток // СА. - 1956. - Вып. XXV - с. 106-123.

.Гусар Ю. Шипинська земля Ольжича // Час-2000. - 2004,11 березня.

.Давня історія України: в 3-х. т. - Т.1. Первісне суспільство. - К: Наук. думка, 1997. - 558 с.

.Деревянчук В., Масан О., Михайлюк В. Повернення в Україну наукової спадщини Олега Кандиби // ПССІАЕ. - Чернівці: Прут, 2004. - Т. 1 (19). - С. 225 - 228.

.Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. - К.: Наук. думка, 1984. - 224 с.

.Евсюков В.В. Мифы о мироздании: Вселенная в религиизно-мифологичиских представлениях. - М.: Политиздат, 1986. - 112 с.

.Етнічна історія давньої України /Під ред. П.П. Толочка, Д.Н. Козака, О.П. Моці та ін./. - К.:"Просвіта", 2000. - С. 140-151.

.Есипенко А.Л. Памятники ранней поры триполья у посёлка Кирилловка, Одесской области // КСИА. - 1955. - Вып. 4. - С. 140-141.

.Журавльов О. Мисливство трипільських племен України // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали наук.-практ. Конфер. - К.: Вид. центр "Просвіта", 2004. -С. 201-210.

.Заєць І.І. Трипільська культура на Поділлі. - Вінниця: Тезис, 2001. - 145 c.

.Залізняк Л.Л. Новітні міфи в індоєвропеїстиці східної Європи // Археологія. - 2002. - №4. - С. 88 - 97.

.Залізняк Л.Л. Про трипільців, семітів та нардепів-трипіллязнавців // Дзеркало тижня. - 2004 - 15 травня.

.Залізняк Л.Л. Трипілля очима науковців і політиків // Археологія. - 2004.- №3. - С.95-103.

.Збенович В.Г. Поселение Бернашёвка на Днестре (к происхождению трипольской культуры). - К.: Наука, 1980. - 180 с.

.Збенович В.Г. Дракон в изобразительной традиции культуры Кукутени - Триполье // Духовная культура древних обществ на территории Украины. - К.: Наук. Думка, 1991. - С. 20-34.

.Збенович В.Г. Зооморфные мотивы в росписи керамики культуры Триполье-Кукутени //Археологія. - 1998. - №4. - С.64-78.

.Збенович В.Г., Рындина Н.В. Раскопки раннетрипольских поселений на Днестре //АО 1974 г. - М: Наука, 1976. - С. 248-249.

.Збенович В.Г . Ранний этап трипольской культуры на территории Украины. - К.:Наук. думка, 1989. - С. 108 - 123.

.Ілля В. Прочитання космогонічного змісту початків сакрального трипільського орнаменту // Образотворче мистецтво. - 2002. - № 2. - С. 87-90.

.Кандиба О. Шипинцi. Мистецтво та знаряддя неолiтичного селища /Пер. з нiм. мови Ю. Рассамакiна. Наук. Ред. i передмова Л. Михайлини, С. Пивоварова, Б. Рiдуша, В. Старика й I. Чеховського/ Товариство "Украiнський Народний дiм у Чернiвцях", Фундацiя iм. О. Ольжича у Киевi, Буковинський центр ареоелогiчних дослiджень при ЧНУ iм. Ю. Федьковича. - Чернiвцi, 2004. - 208 с.

.Качалова Н. Трипольская пластика (женские изображения).- Л.,1973. - 13с.

.Кочкін І . До питання про багатофункціональність глиняних жіночих статуеток у релігійному культі трипільского населення (за матеріалами памяток північно- східного Передкарпаття). // kochkin. Igor @ rambler. ru.

.Кременецький К.В. Природные условия энеолитических поселений на территории Молдавии и Нижнего Подонья // Известия АН СССР. Сер. геогр. - 1986. - №4. - С. 64 - 73.

.Круц В.А. Корвин-Пиотровский А.Г. Рыжов С.Н. Трипольское поселение-гигант Тальянки. Исследования 2001г. - К., 2001. - 110 с.

.Круц В.А. К истории населения трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра // Первобытная археология. - К.: Наук. думка, 1989. - С.17-32.

.Круц В.О. Тваринництво у трипільців //Міжнародна археологічна конференція "Трипільське поселення Кошилівці-Обоз" (до 120-річчя відкриття). Наукові матеріали (25-27 вересня 1998 року). - Заліщики, 1998.- С. 47-49.

.Куріло О.Ю. Колекція зооморфної пластики з поселення кошиловецького типу Блищанка //Міжнародна археологічна конференція "Трипільське поселення Кошилівці-Обоз" (до 120-річчя відкриття). Наукові матеріали (25-27 вересня 1998 року). - Заліщики, 1998. - С. 61-62.

.Кусургашева А.П. Антропоморфная пластика из поселения Новые Русешты I // КСИА АН УССР. - 1970. - Вып. 123. - С. 69-76.

.Лозко Г. Релігійні вірування трипільців: на матеріалі археологічних джерел // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали наук.-практ. Конфер. - К.: Вид. центр "Просвіта", 2004. - С. 223-230.

.Маркевич В.И. Позднетрипольские племена северной Молдавии. - Кишинёв: Штиинца, 1981. - 196 с.

.Маркевич В.И. Черныш Е.К. Исследование в Пруто-Днестровском междуречье // АО 1973г. - М:Наука, 1974. - С. 423.

.Михайлина Л, Пивоваров С. Вивчення старожитностей Буковини в ХІХ - на поч. ХХ ст. //Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи: Зб. Наук. праць. - Київ-Чернівці, 1987. - Вип. І. - С. 242-249.

.Мовша Т.Г. К вопросу о развитии трипольской антропоморфной пластики // КСИА АН УССР. - 1953. - Вып. 2. - С. 85-87.

.Мовша Т.Г. Об антропоморфной пластике трипольской культуры // СА. - 1969. - № 2. - с. 15-34.

.Мовша Т.Г. Святилища трипольской культуры // СА. - 1971. - № 1. - С.201-205.

.Мовша Т.Г. Антропоморфная пластика Триполья (реалистический стиль). Автореф. диссерт. на соиск. уч. степ. канд. ист. наук. - М., 1975. - 24 с.

.Мовша Т.Г. Работы в среднем Поднестровье. // АО 1974 г. - М: Наука, 1975. - С. 326-327.

.Мовша Т.Г., Бузян Г.Н. Работы Позднетрипольского отряда // АО 1978 г. - М: Наука, 1979. - С. 372-373.

.Мовша Т.Г. Работы в зоне затопления Могилёв-Подольской ГЭС // АО 1979 г. - М: Наука,1980. - С. 307.

.Мовша Т.Г. Хронология Триполья - Кукутени и степные культуры эпохи раннего металла в ее системе // Проблемы археологии Поднепровья. - Днепропетровск, 1984. - С. 60-83;

.Мовша Т. Сучасний стан досліджень трипільської культури // Спадщина Олега Кандиби - О. Ольжича у контексті національного відродження України. Зб. матер. міжнар. наук конф. Тр. 1997. (за ред. проф. Алексієвця М.М.). -Тернопіль: ТДПУ, 1999. - С. 56-64.

.Мороз В. До питання про місячні знаки трипільської культури // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного універси-тету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія (За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця). - Тернопіль, 2003. - Вип. 4. - С. 210-212.

.Мороз В. Образи місяця та його оточення у віруваннях носіїв трипільської культури // rius. kiev. ua /journal/s/ moroz

.Овчинников Е.В. Квітницький М.В. Нові знахідки трипільської антропоморфної пластики з реалістичними рисами // Археологія. - 2002. - № 3. - С. 134-143.

.Олійник В.І. Трипільська антропоморфна і зооморфна пластика Заліщанщини (на матеріалах колекції Заліщицького краєзнавчого музею) //Міжнародна археологічна конференція "Трипільське поселення Кошилівці-Обоз" (до 120-річчя відкриття). Наукові матеріали (25-27 вересня 1998 року). - Заліщики, 1998.- С. 54-60.

.Пассек Т.С. Звіти трипільської експедиції про розкопки поселення Коломийщина //Трипільська культура. - К.: Вид-во АН УРСР, 1940. - Т.1. - С. 9-177.

.Пассек Т.С. Трипільська культура. - К.: Вид-во АН УРСР, 1941. - 84 с.

.Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений // МИА. - 1949. - № 10. - 245 с.

.Пассек Т.С. Трипольские поселения на Днестре // КСИИМК. - 1950. - Вып. XXXII. - С. 40-56.

.Пассек Т.С. Трипольское поселение Поливанов Яр // КСИИМК. - 1951. - Вып. XXXVII. - С. 41-63.

.Пассек Т.С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. - 1961. - №10. - С. 5-203.

.Пивоваров С.В. Шманько О.В. Трипільська чи Шипинська культура // Час - 2000. - 2003. - 17 липня.

.Пивоваров С.В., Шманько О.В. Трипiльська антропоморфна пластика з територiї Буковини (неопублiкованi матерiали) //ПССІАЕ. - Чернівці: Прут, 2004. - Том 2 (18). - С. 73-80.

.Погожева А.П. Глиняная антропоморфная пластика трипольской культуры (Триполье А). - Автореф. диссерт. на соиск. уч. степ. канд. ист. наук. - М., 1971. - 28 с.

.Погожева А.П. К вопросу о технологии изготовления раннетрипольских статуеток // КСИА. - 1973. - Вып. 134. - С. 28-34.

.Погожева А.П. Антропоморфная пластика Триполья. - Новосибирск: Наука,1983. - 145 с.

.Полищук Л.Ю. Пластика трипольского поселения Черкасов Сад II // Памятники древнего искусства северо - западного Причерноморья. Сб. науч. Трудов. - К.: Наук. думка, 1986. - С. 21 - 27.

.Попова Т.А. Зооморфная пластика трипольского поселения Поливанов Яр //КСИА АН СССР. - 1970. - Вып. 123. - С. 8-13.

.Попова Т.А. Хронология Поливаного Яра и ее значение для периодизации трипольской культуры.// КСИА АН УССР. - 1979. - Вып. - 157. - С. 69-72.

.Попова Т.А. Древние земледельцы Среднего Поднестровья в IV-III тыс. до н.э. (по материалам поселения Поливанов Яр) // Ранние земледельцы. - Л., 1980. - С. 43-58.

.Попова Т.А. Кремнеобрабатывающее производство трипольских племён (по материалам поселения Поливанов Яр) // Первобытная археология - поиски и находки. - К., 1980. - С. 145-163.

.Попова Т.О. Початок розвинутого Трипілля на Середньому Дністрі (за матеріалами Поливаного Яру) // Археологія. - 1985. - Вип. 52. - С. 22-32.

.Попова Т.О. Культура Гумельница и Триполье в Поднестровье по данным Поливанова Яра //Проблеми історії та археології давнього населення Української РСР: Тези доповідей ХХ Респ. Конф., Одеса, жовт., 1989 р. / АН УРСР. Ін-т археології та iн.; Ред. кол.: П.П. Толочко (відп. ред.) та ін. - К: Наук. думка, 1989. - С.189.

.Попова Т.О. Матеріали духовної культури трипільсько-кукутенського населення Поливаного Яру ІІІ // Археологія. - 1998. - №4. - С. 109-117.

.Попова Т.О. Поселение Поливанов Яр в системе культуры Кукутени-Триполье //Міжнародна археологічна конференція "Трипільське поселення Кошилівці-Обоз" (до 120-річчя відкриття). Наукові матеріали (25-27 вересня 1998 року). - Заліщики, 1998. - С. 22-24.

.Пошивайло І. Спадкоємність трипільського світовидіння // Образотворче мистецтво. - 2002. - № 2. - С. 91-97.

.Рыбаков Б.А. Космогония и мифология земледельцев энолита // СА. - 1965. - № 1. - с. 24-47; № 2 . - С. 13-33.

.Словник - довідник з археології (під ред. Н.О. Гаврилюк). - К: Наук. думка, 1996. - 432 с.

.Телегін Д.Я. Міграції і дифузії у камяному віці та в епоху міді на південному заході СРСР (Україна, Молдавія, Південна Білорусія) //Вісник АН УРСР. - 1987. - №2. - С.29-34.

.Тимощук Б.О. Розвідки Чернівецького історико-краєзнавчого музею в 1947 р. // АП УРСР. - 1952. - Т.IV. - С. 177-178.

.Тимощук Б.О. Ранньотрипільське поселення Рогатка в Чернівцях // Археологія. - 1979. - Вип.31. - С. 107-108.

.Тимощук Б.О. Рукописні матеріали. Трипільська культура. - //НА БЦАД. - Ф.3. - Оп.2. - Од. зб.2. - 112 арк.

.Тимощук Б.О. Рукописні матеріали. Трипільська культура (ілюстративні матеріали). - Ф.3. - Оп.2. - Од. Зб. 2а. - 28 арк.

.Тимощук Б.О. Щоденники (1947 - 1950 рр.) // Архів наукового відділу ЧКМ. - Ф. 23/42.

.Федоров Г.Б., Полевой Л.Л. Археология Румынии. - М.: Наука, 1973. - 411 с.

.Фрунчак С., Фантух А. Олег Кандиба - дослідник археологічних старожитностей Галичини і Буковини // Спадщина Олега Кандиби - О. Ольжича у контексті національного відродження України. Зб. матер. міжнар. наук конф. Тр. 1997. (за ред. проф. Алексієвця М.М.). -Тернопіль: ТДПУ, 1999. - С. 107-110.

.Фрунчак С., Фантух А. З археологічної спалщини Раймунда-Фрідріха Кайндля //МДАПВ. - 1998. - Вип.7. - С. 90-91.

.Цвек О.В. Релігійні уявлення населення трипілля //Археологія.-1993. -№3.- С. 74 - 90.

.Чернівецький краєзнавчий музей. Фонди.

.Черныш Е.К. Раннетрипольские поселения Среднего Поднестровья // КСИИМК. - 1954. - Вып. 56. - С. 114-117.

.Черныш Е.К. Раннетрипольское поселение у с. Ленковцы, Черновицкой области // КСИА АН УССР - 1955. - Вып.4. - С. 136-137.

.Черниш К.К. Ранньотрипільське поселення Ленківці на Середньому Дністрі. - К.,1959. - 108 с.

.Черныш Е.К. К истории населения энеолитического времени в Среднем Преднестровье (По материалам многослойного поселения у с. Незвиско) // МИА. - 1962. - №. 102. - С. 5-85.

.Черныш Е.К. Трипольское поселение Сороки-Озеро // КСИА АН УССР - 1970. - Вып.123. - С. 77-83.

.Черныш Е.К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Энеолит СССР. Археология СССР. - М:Наука, 1982. - С. 166-320.

.Черняков І.Т. Місце Трипільської культури в стародавній історіїї Європи // Археологія. - 1993. - № 3. - С. 5-18.

.Черняков І. Концепції автохтонного, міграційного походження племен трипільської культури та їх звязок з теорією постійності землеробського населення в Україні // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали наук.-практ. Конфер. - К.: Вид. центр "Просвіта", 2004. - С. 41-55.

.Шмаглий Н.М. Рыжов С.Н. Дудкин В.Н. Олейник Ю.Н. Трипольское поселение у с. Коновка на Среднем Днастре // АО 1977г. - М: Наука, 1978. - С. 403.

.Шмаглий Н.М. Рыжов С.Н. Шумова В.А. Раскопки трипольского поселения у с. Коновка // АО 1978 г. - М:Наука, 1979. - С. 425.

.Шмаглий М. Рижов С.М. Дудкін В.П. Трипільське поселення Коновка в Середньому Подністровї // Археологія. - 1985. - Вип. 52. - С. 42-52.

.Шманько О.В. Трипільська культура на Буковині: історія досліджень // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2002. - Вип. 4. - С. 16-21.

.Шманько О.В. Р.Ф. Кайндль - дослідник трипільських старожитностей Буковини // Р.Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку. Матеріали наукового семінару "Кайндлівські читання", 28-29 травня 2005 р. - Чернівці: Прут, 2005. - С.355-357.

.Berciu D. Contributhi la problemele neoliticului in rominia in lumina noillor cercetaui. - Editura academie uepublicii populare romine, 1961. - 504 p.

.Cornelia Magna Mantu. Plastica antropomorfa a asejarii Cucuteni A3 de la Scanteia (jud. iasi). // Arheologia Moldovei, XVI, 1993. - Р. 51-68.

.Cristina Enachescu. Spirituality elements in the Cernavoda III-Boleraz complex // Aspects of Spirituel Life in Sout East Europe from Prehistory to the Middle Ages. - Iase, 2004, Trinitas Publishing House / Institute of Archaeology of Iasi. - Р. 47-62.

.Dumitru D. Boghian. Comunitatile cucuteniene din bazinul bahluiului. - Suceava: Bucovina istorica, Editura Universitatii din Suceava, 2004. - 246 p.

.Ion Mares. Quelques considerations concernant le trone de Lipcani. // Cucuteni anjourdihui: 110 ans depuis la decouverte en 1884 site eponyme. - Piatra Neamt, 1996. - р. 63-68.

.Kandyba O. Schipenitj Kunst und Gerate eines neolithischen Dorfes. - Wien - Leipzig. - 1937.

.Marilena Florescu, Viorel Capitanu. Plastika antropomorfa din asejarea Cucuteni A de la Tiganesti judetul Bajan. // Cucuteni anjourdihui: 110 ans depuis la decouverte en 1884 site eponyme. - Piatra Neamt, 1996. - P. 343-358.

.Monah D. Cult complexes of the Cucuteni culture // Aspects of Spirituel Life in Sout East Europe from Prehistory to the Middle Ages. - Iase, 2004, Trinitas Publishing House / Institute of Archaeology of Iasi. - р. 11-24.

.Popova T. Unique iconographical images of tripolian sculpture. // Cucuteni anjourdihui: 110 ans depuis la decouverte en 1884 site eponyme. - Piatra Neamt, 1996. - р. 131-140.

.Ruxandra Alaiba. The Horodistea / Erbiceni-Gordinesti-Kasperovsi culture anthropomorphis representations // Aspects of Spirituel Life in Sout East Europe from Prehistory to the Middle Ages. - Iase, 2004, Trinitas Publishing House / Institute of Archaeology of Iasi. - р. 31-45.

.Szombathy J. Prahistorische Recognoscierungst nach der Bukovina im Jahre 1893 // Jahrbuch des Bukoviner Landesmuseums. Czernowitz, 1894. - Zweiter Jahrgang. - р. 11 - 21.


Додаток 1. Список скорочень


АП УРСР - Археологічні памятки УРСР

БЦАД - Буковинський центр археологічних досліджень при ЧНУ імені Юрія Федьковича

КСИА - Краткие сообщения института археологии

СА - Советская археология

МИА - Материалы и исследования по археологии СССР

НТШ - Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка

ПССІАЕ - Питання стародавньої і середньовічної історії, археології й етнології

АО - Археологические открития

КСИИМК - Краткие сообщения института истории материальной культуры

КСИА АН СССР - Краткие сообщения института археологии АН СССР


Додаток 2



Рис. 1. Еволюція трипільської пластики


Додаток 3


Рис. 2. Статуетки із проявами стеатопігії.


Додаток 4


Рис.3. Статуетки із відбитками з зерен


Додаток 5


Рис. 4. Антропоморфна пластика етапу В І.


Додаток 6


Рис. 5. Сидячі антропоморфні статуетки.


Додаток 7


Рис. 6. Фрагменти трипільських фігурок.


Додаток 8


Рис. 7. Статуетки із реалістичними рисами.


Додаток 9


Рис. 8. Розмальовані статуетки.


Додаток 10


Рис. 9. Статуетки пізнього періоду.


Теги: Духовний світ носіїв трипільської культури  Диплом  История
Просмотров: 9768
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Духовний світ носіїв трипільської культури
Назад