Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти


КУРСОВА РОБОТА

з сучасної української мови

(назва дисципліни)

на тему: Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. ФРАЗЕОЛОГІЗМИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць

.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення

.3 Стилістичне вживання стійких та видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури

.4 Функціональний аспект фразеологічних одиниць. Фразеологічні одиниці в синтаксично залежній та синтаксично автономній позиціях

РОЗДІЛ II. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗРОЩЕННЯ В ХУДОЖНІХ ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

.1 Фразеологічні зрощення у мові твору Л. Костенко Берестечко

2.2 Використання фразеологічних одиниць у творах М. Стельмаха

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП


Проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у звязку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Зокрема, ґрунтовно досліджуючи мовотворчість Григора Тютюнника, С. Бибик відзначає народнорозмовність як мовно-стильову естетичну домінанту його прози. Місце розмовних одиниць поряд з іншими стилістично маркованими засобами в мовостилях окремих письменників зясовували також Г. Бикова, Л. Бурківська, Т. Должикова, Л. Науменко, О. Переломова, Л. Шевченко та багато інших.

Творчий набуток Ліни Костенко та творчість Михайла Стельмаха репрезентують українську літературу й українську літературну мову 40 ? 60 років ХХ ст. Різні аспекти індивідуальних стилів письменників привертали увагу мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку творів досліджували А. Бевзенко, фразеологію - Л. Авксентьєв, лексику - М. Миронюк. Мовотворчості Михайла Стельмаха в контексті української народнопісенності присвячене дослідження Л. Козловської, епітетам в образній системі митця - Н. Сидяченко.

Слід зауважити, що функціонування фразеологічних зрощень у творчості Михайла Стельмаха, Ліни Костенко розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Актуальність теми зумовлена необхідністю поглибленого теоретичного й практичного дослідження фразеологічних засобів стилізації розмовності в українському мовознавстві.

Обєкт дослідження - фразеологічні одиниці в системі української мови.

Предмет дослідження - фразеологічні зрощення у творах М. Стельмаха, Л. Костенко

Мета роботи полягає у визначенні семантичного та функціонального аспектів фразеологічних зрощень у структурі українського речення.

Мета передбачає виконання таких завдань:

·проаналізувати стан досліджуваної проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки;

·розглянути сутність понять: фразеологічна одиниця, фразема, фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні вислови та ін.;

·зясувати класифікацію фразеологічних одиниць, джерела їх виникнення;

·виявити і дослідити у текстах М. Стельмаха, Л. Костенко особливості творення фразеологічних зрощень;

·простежити семантичний та функційний потенціали фразеологічних одиниць розмовного походження у творчості українських письменників.

Мета і завдання зумовили вибір відповідних методів і прийомів дослідження: описовий метод, структурний, метод аналізу і синтезу. З метою виявлення і опису закономірностей функціонування одиниць художньої мови (фразеологічних зрощень), а також їх естетичного спрямування в художньому тексті використовувався метод лінгво-естетичного аналізу.

Джерелознавча база: фразеологічний словник української мови у 2-х томах, текст історичного роману Ліни Костенко Берестечко та тексти повістей Щедрий вечір, Гуси-лебеді летять та романів Чотири броди, Кров людська - не водиця Михайла Стельмаха.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено обєкт, предмет, сформульовано мету, завдання й методи дослідження.

У першому розділі - Фразеологізми в системі української мови розглянуто теоретичні засади дослідження фразеологізмів, визначено місце фразеологізмів серед інших одиниць мовної системи, джерела виникнення фразеологізмів та їх класифікацію, а також стилістичний та функційний аспекти фразем.

У другому розділі - Фразеологічні зрощення в художніх творах українських письменників зясовано особливості творення та стилістичне функціонування фразеологічних зрощень у художніх текстах Ліни Костенко та Михайла Стельмаха.

У висновках узагальнено матеріал дослідження.

У списку використаної літератури зазначено 29 джерел.

фразеологізм письменник художній мовний


РОЗДІЛ І. ФРАЗЕОЛОГІЗМИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць


Фразеологізми займають особливе місце серед інших одиниць мовної системи. Вони виникають у звязку з потребою виражальних засобів комунікації - вербального вираження почуттів, емоційних оцінок, засобів емоційного впливу, влучних характеристик людини, предметів, явищ тощо. Фразеологізм виникає також у звязку з потребою конкретизації факту чи явища, яке названо словами. Однак, характеризуючи вже названий предмет, фразема виділяє у ньому окремі сторони, грані, властивості й через них повторно його називає [9, с. 240]. Тобто фразеологізм одночасно і називає, і характеризує явище чи факт навколишньої дійсності, дає йому емоційну, морально-естетичну, динамічну та іншу оцінку. Так, наприклад, вживані І. Франком фразеологізми дитя гір, не дрібний на око, слабка сторона, криве слово, справа життя, заяче серце, несповна розуму не тільки називають обєкт, явище, факт дійсності, але й дають якісну й емоційну характеристику: людина, близька до природи (гір), малопомітний, мізерний, недолік, образа, головна справа, ляклива, боягузлива людина, недоумкуватий. В основі фраземного значення лежить образне (метафоричне) значення, яке виникає на підставі значень складників (мовного матеріалу), з яких утворилась фразеологічна одиниця. Лінгвіст В. Телія, визначаючи знакову специфічність фразеологізмів, указує, що вони визначають мікротексти, у номінативну основу яких, повязану із ситуативним характером означуваного, втягуються при їхній концептуалізації усі типи інформації, характерні для відображення ситуації у тексті, але подані у фразеологізмах у вигляді конверта, придатного до вживання як текст у тексті [20, с. 8].

В українському мовознавстві існують різні визначення фразеологічної одиниці (фразеологізму). Словник лінгвістичних термінів Д. Ганича, І. Олійника подає, зокрема, таке визначення: фразеологічна одиниця (фразеологізм) - лексико-граматична єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові [6, с. 37].

Лінгвіст Л. Авксентьєв під фразеологізмом розуміє окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю [1, с. 16]. М. Демський визначає фразеологізм як окрему самостійну одиницю мови, яка характеризується фраземним значенням, компонентним складом та граматичними категоріями й виконує номінативну функцію, а разом з нею характеризує називаний фраземою предмет чи його динамічні й статистичні ознаки [9, с. 240].

Отже, термін фразеологізм усталився в сучасному мовознавстві як найменування семантично неподільного словосполучення слів, що називає предмет чи явище і дає їм оцінку. Крім того, фразеологізм може становити окреме речення або виконувати функцію окремого члена речення.

Важливим для розуміння фразеологічного значення є відмінність фраземи від лексеми. Фразема - нарізнооформлена одиниця мови і завжди становить єдність мінімум двох компонентів - генетичних слів, тоді як слово - цілісно оформлена одиниця, яка складається з морфем [9, с. 241]. Однак основною відмінністю вважається їх семантика. Фраземне значення - це образне уявлення метафоричного, метонімічного чи порівняльного типу, через яке називається денотат і дається його конотативна характеристика в сигніфікаті, тоді як лексичне значення - це насамперед його предметно-речовий зміст. Фраземне значення мотивується образом, що виникає на основі значень складників дериваційної бази, тоді як лексичне значення слова визначається морфемами, тобто значення фразеологізму завжди має образну основу. Внутрішня форма фраземи - це образне уявлення, яке виникає на основі значень складників [9, с. 242]. Відмінними, як зазначають науковці, є причини виникнення слова і фраземи. Кожне слово виникає у звязку з тим, що людині потрібно номінувати якісь нові шматочки дійсності або усвідомлені нею нові грані, сторони вже номінованих. Виникнення нових фразем зумовлено причинами, закладеними в самій суті слова, тобто в його узагальненості. Отже, фраземи виникають у звязку з новими потребами, наприклад, конкретизації детонатів, уже названих словами: зокрема, на позначення певної дії, наприклад, бити існує лексема, а фраземи: ребра лічити, наминати боки, гладити по спині не тільки називають дію бити, але й конкретизують її - бити з нанесенням ударів по корпусу; ставити синці, розписати спину - бити до синців, помітних слідів бійки; годувати потиличниками - бити по потилиці; фраземи: зранку до вечора, зранку до смерку, зранку до ночі, від зорі до зорі визначають часовий проміжок весь день, однак кожна з них позначає трохи більший часовий проміжок. [9, с. 242]

Отже, фразеологічні одиниці характеризуються такими основними ознаками:

. Усталена (стійка, фіксована) конструкція словосполучення чи речення, що є фразеологізмом: дати драла, витрішки продавати, як кіт наплакав, їж пиріг з грибами, тримай язик за зубами.

. Слова, які є компонентами фразеологізмів, втрачають своє значення і всі разом виражають одне лексичне значення: по самі вуха (дуже), ні за цапову душу (даром), гав ловити (пропустити), дихати на ладан (слабувати), ні богу свічка, ні чорту кочерга (ніщо).

. Фразеологізми не створюються у процесі мовлення, а як готові мовні одиниці відтворюються в міру потреби при спілкуванні: Старі люди правду кажуть: Два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов); А це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешними дверима (І. Нечуй-Левицький).

. У складі речення фразеологізми виступають основним членом речення (частіше присудком, обставиною), оскільки виражають одне лексичне значення: Од цариці прийшов указ лоби голити (Т. Шевченко); Часом перед очима Тоні, замість овечок, постаєте ви, міські жевжики, ледачі мамині синки, що б'єте байдики по проспектах (О. Гончар); Семен стояв ні в сих ні в тих, тримаючи в руках торбину, не знаючи, чи залишитися тут, чи тікати (М. Коцюбинський).

. Характеризуючи позитивно або негативно особу, предмет, дію чи явище, фразеологізми надають тексту певного стилістичного забарвлення: молодиці-цокотухи тут баляндраси понесли (І. Котляревський); Що твої промови, коли ти ні бе ні ме в правилах мови (С. Олійник); Документи мені підготуй, щоб комар носа не підточив (М. Стельмах).

. Як і окремі слова, фразеологізми можуть формуватися у синонімічні та антонімічні ряди. Так, про ледарювання можна сказати кількома синонімічними фразеологізмами: байдики бити, ханьки м'яти, лежня справляти, собак ганяти, гулі правити, баглаї годувати, гандри бити, посиденьки справляти, ні за холодну воду, боки відлежувати. Дії залицяльника характеризують фразеологізмами-синонімами: підбивати клинці, пускати бісики, стріляти очима, смалити халявки. Втечу можна передати іншими синонімічними фразеологізмами: накивати п'ятами, дати драла, дати ходу, дати дьору, ноги в руки, ноги на плечі, як сірий лозами.[11, с. 73].

Один із таких синонімічних рядів фразеологізмів знаходимо у повісті Михайла Стельмаха Щедрий вечір: Там (у церкві) я мав і покаятись, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п'яти і на в'язах стирчала макітра.

Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки:

хоч греблю гати (багато) - на макове зерно (мало)

ляси точити (говорити) - води в рот набрати (мовчати)

піти вгору - піти на дно

білий як сніг - чорний як смола

брати в голову - викинути з голови

довести до пуття - поставити хрест.

Частина фразеологізмів уже за будовою є антонімічна, оскільки містить у собі протиставлення: знайко біжить, а незнайко лежить; скажеш - не вернеш, напишеш - не зітреш; учення світ, а невчення - тьма; журись, а за діло берись; чорним по білому; праця чоловіка годує, а лінь марнує; з великої хмари - малий дощ.

До фразеологізмів належать нероздільні вирази типу байдики бити, а також народні прислів'я, приказки, влучні вислови видатних людей (крилаті слова), усталені звороти типу порушити питання, брати участь, винести рішення, розглянути заяву тощо [11, с. 74].

Складові компоненти фразеологічної одиниці, втративши своє самостійне значення, виражають у цілому значення фразеологізму, яке для більшості випадків не має нічого спільного із значенням складових компонентів. Отже, основною ознакою фразеологізму є його особливе значення, якого не має вільне сполучення слів. Це цілісне значення фразеологізму утворилося в результаті метафоризації вільного словосполучення.

У структурно-семантичному плані фразеологізми є складнішими утвореннями, ніж слова, оскільки його значення визначається як мінімум двома складниками. Kомпоненти фразеологічної одиниці, на відміну від слів у словосполученні - це складові її частини, і між ними відсутні ті смислові, формальні відношення і звязки, які є між словами у звичайних словосполученнях [1, с. 16]. Отже, виступаючи як одиниця мови, фразеологізм може виступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні звязки, а отже й мати граматичні категорії, а також вступати в системні звязки, як і окремі слова (синонімічні, омонімічні, антонімічні тощо). Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що фразеологічне значення кожного фразеологізму виражається такою структурою, у складі якої завжди перебуває не менше двох компонентів. Отже, наявність компонентного складу є наступною диференційною ознакою фразеологічної одиниці.

Ще однією вагомою ознакою є відтворюваність, оскільки фразеологічні одиниці виступають у кожному випадкові як готові одиниці мови, які не треба щоразу конструювати. Вони на відміну від вільних словосполучень не створюються за відомими законами лексичних і граматичних сполучень, а виступають готовими надслівними утвореннями.

Оскільки фразеологічна одиниця, в якій наявна єдність форми і змісту і реалізується з усіма особливостями у своїх відношеннях та звязках зі словами, а тому має граматичні категорії, виконує в реченні певну синтаксичну роль, науковці відносять їх до певного лексико-граматичного розряду. Отже, приналежність фразеологічних одиниць до певного семантико-граматичного розряду, їх здатність характеризуватися відповідними граматичними властивостями є також однією з диференційних ознак. Про лексико-граматичну співвіднесеність йдеться у працях M. Алефіренка, М. Демського, Г. Удовиченка, М. Шанського, О. Молоткова та ін.

Таким чином, фразеологічні одиниці мають свою форму і зміст. І, розглядаючись як окремі самостійні частини мови, вони функціонують і протиставляються іншим мовним одиницям тільки в діалектичній єдності своєї форми і змісту. Фразеологізмам властиві такі диференційні ознаки: цілісне фразеологічне значення, компонентний склад, граматичні категорії, відтворюваність. Сукупність мовних одиниць, що характеризуються цими ознаками, становить предмет і обсяг фразеології як лінгвістичної дисциплін [1, с. 17].

Розглянемо особливості творення фразеологізмів в українській мові.

Утворення фразеологізмів пов'язане з типом матеріалу, на базі якого вони виникають. В українській мові таких типів п'ять: 1) окремі слова української мови; 2) вільні словосполучення української мови; 3) прислів'я української мови; 4) одиниці фразеології української мови; 5) іншомовні фразеологізми.

З окремих слів фразеологізми виникають досить часто. Наприклад: душити розхриставшись, людина у футлярі і т.д.

Найбільше число фразеологізмів утворюється на базі вільних словосполучень. Такі словосполучення набувають нового значення, що переноситься на них за схожістю явищ або їх зв'язку. Голова, наприклад, порівнюється з казанком, звідси казанок варить - голова міркує.

Немало фразеологізмів виникло і на базі прислів'їв. Наприклад, старий горобець (Старого горобця на полові не проведеш).

Цікавим видом утворення нових фразеологізмів на базі існуючих є такий, що змінює склад і значення фразеології. Це, так би мовити, розвиток фразеології, наприклад, із словом зелений - вільний: зелене світло - вільний проїзд - зелена вулиця - зелена війна.

На базі фразеологізмів інших мов утворюються запозичені фразеологізми: лицар печального образу, бути чи не бути [8, с. 35].

Отже, фразеологізми в українській мові утворюються на основі вільних словосполучень, прислівїв, окремих слів та слів іншомовного походження.


.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення


У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні і для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення; б) фразеологічні єдності; в) фразеологічні сполучення (класифікація В.В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.М. Шанського).

Фразеологічні зрощення - це сталі словосполучення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: піймати облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені правити; нині отпущаєши; набити руку; собаку з'їсти; у сорочці народився; піднести гарбуза; скакати в гречку.

Академік В.В. Виноградов визначає такі чотири типи фразеологічних зрощень:

а) фразеологічні зрощення, до складу яких входять слова, що не вживаються в сучасній українській мові: кричить на всю Іванівську, розводити теревені, шитися в дурні та ін.;

б) фразеологічні зрощення, до складу яких входять синтаксично неподільні архаїзми: притча во язицех;

в) лексично неподілені фразеологічні зрощення, які виражають різні емоції: от так клюква, чого доброго;

г) фразеологічні зрощення, які становлять таку єдність, що лексичне значення окремих їх компонентів не впливає зі сприйняття цілого: сидіти на бобах; попасти пальцем у небо; товкти воду у ступі; нагнати на слизьке; утерти носа.

Фразеологічні єдності - стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-компонентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці меду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Це переважно ідіоми, що утворилися від вільних синтаксичних словосполучень унаслідок образного переосмислення: дати перцю; дати гарбуза; обмити руки; море по коліна; не всі дома; не по конях, то по голоблях; розводити руками та ін.

Фразеологічні сполучення - стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним і фразеологічно зв'язаним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу; делікатне питання; насупити брови; згорати з сорому; зачепити за живе; важка вода; бронхіальна астма; брати участь; вжити заходів.

Фразеологічні вислови - це стійкі звороти мови, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів'я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, козак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша; мовчання - знак згоди; шукайте - і знайдете! Фразеологічні вислови номінативного типу - це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання; ринкові відносини; звітно-виборна кампанія; охорона здоров'я; золоті руки; трудові успіхи; чорне золото; ядерна безпека; охорона навколишнього середовища та ін. [19, с. 80].

Серед фразеологічних висловів М.М. Шанський розрізняє дві групи:

. Фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження. Наприклад: Людина - це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший.

. Фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію. Наприклад: трудові успіхи; палії війни; вищий учбовий заклад та ін.

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б.О. Ларіним. У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, правильні за граматичною будовою і прямі за значенням.

Класифікація Б.О. Ларіна ілюструє етапи розвитку та перебудови первісних вихідних словосполучень. Вона включає:

а) перемінні словосполучення;

б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість [2,с. 117].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С.Г. Гаврин. Він виділяє шість основних типів:

. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда - добре, а щастя - краще).

Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.

. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція - послідовна реакція) руйнує термінологічність.

. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями, що в класифікації В. В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

. Ідіоми - всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти.

На думку С.Г. Гаврина, такого роду систематизація розкриває природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови. [3, с. 37].

Помітне місце в теоретичних дослідженнях посідає граматичний принцип класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний центр фразеологічного звороту неможливо.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В. Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці зі структурою словосполучень, а термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці зі структурою речень.

Критерієм синтаксичного принципу класифікації є врахування синтаксичних функцій фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу.

Спроба класифікації фразеологічних одиниць, виходячи не з характеру внутрішньофразеологічної структури, а з особливостей їх природних структурних зв'язків з іншими одиницями у системі мови, належить М.Т. Тагієву. Фразеологічну одиницю він вирізняє як самостійну одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі власне структурного зв'язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Оточення - невід'ємний супутник фразеологічної одиниці. Взята в ізольованому вигляді, фразеологічна одиниця не може бути визначена через саму себе, через лексико-граматичні ознаки своїх компонентів[3, с. 38]. Вона об'єктивно виділяється із своїм оточенням, разом з яким створює структуру. Так, словосполучення вивести із себе недостатнє без залежного оточення (вивів із себе-кого?), тобто без іменника із семантикою особи у знахідному відмінку.

У контексті він вивів із себе Сидора вчора на вулиці через дрібницю слова, що вказують на час (вчора), місце (на вулиці), причину дії (через дрібницю) не є структурно необхідними, вони виражають лише ситуативні зв'язки фразеологічної одиниці.

Метод аналізу фразеологічних одиниць за оточенням загострює увагу на дослідженні структурних зв'язків фразеологічних одиниць, що допомагає вирізнити фразеологічні одиниці на фоні інших лінгвістичних одиниць, сприяє визначенню їх семантики.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована у дослідженнях Л.А. Булаховського, який визначає такі групи:

) прислів'я і приказки;

) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

) цитати й образи з Старого і Нового завітів;

) численні ремінісценції античної старовини;

) переклади поширених іншомовних висловів;

) крилаті слова українських та іноземних письменників;

) влучні фрази видатних людей.

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеології викликає потребу вироблення стилістичної класифікації фразеологічних одиниць, яка визначає приналежність фразеологічних одиниць до того чи іншого різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості тощо. Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі. [11, c 76]

Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі.

Отже, фразеологізми зі структурою речення і фразеологізми у формі членів речення - це досить виразно диференційовані й кількісно незчисленні явища мови і мовлення, своєрідної структури, семантики й стилістики. Вони - невичерпне багатство сучасної української літературної мови, одне з найбільших джерел її мовленнєвої образності, розумової і почуттєвої розмаїтості, важливий матеріал і засіб сприймання та розуміння всього, у чому може виникнути комунікативна потреба мовців.

Джерела виникнення фразеологізмів:

Фразеологія української мови сформувалася протягом багатовікового історичного розвитку мовної творчості українського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами. Тому розрізняють кілька джерел виникнення фразеологізмів:

. Основним джерелом витворення і поповнення фразеологізмів є жива народна мова, з якої надходять у літературну влучні вирази, прислів'я, приказки, дотепи, жарти. Такі вислови пов'язані з обрядами, звичаями, побутом і характером народу: дати гарбуза, піймати облизня, вусом не моргнути, теревені правити, крутиться на язиці, свиню підкласти, передати куті меду, витрішки продавати, без задніх ніг, розбити глека, позичити в сірка очей, купувати кота в мішку тощо.

. Значна частина фразеологізмів української мови за походженням є виразами професійно-виробничого мовлення: де тонко, там і рветься, розмотати клубок (з мови ткачів); куди голка, туди й нитка, вушко голки, білими нитками шите, на живу нитку (з мови кравців); брати в лещата, між молотом і ковадлом, куй залізо, поки гаряче, гайки підкрутити (з мови ковалів); брати бика за роги; прокласти першу борозну, повертати голоблі (з мови господарів); змотувати вудки, клювати на живця (з мови рибалок); увіходити в роль, як по нотах, коронний номер, у своєму репертуарі, попасти в тон (з мови артистів); схрещувати мечі, не нюхати пороху, здавати позиції, брати рубіж (з мови військових) та ін.

. Є в українській мові й фразеологізми античного походження: дамоклів меч, авгієві стайні, муки Тантала, прокрустове ложе, езопівська мова, гордіїв вузол, нитка Аріадни, яблуко незгоди, золоте руно, канути в Лету, царство Аіда, ахіллесова п'ята, гомеричний сміх, діогенова бочка, олімпійський спокій, мов фенікс з попелу, між Сціллою і Харібдою, Сади Семіраміди.

. Фразеологізми біблійного походження: Адам і Єва, блудний син, брат піднявся на брата, вавилонське стовпотворіння, вигнання з раю, випити гірку чашу, глас вопіющого в пустині, дерево пізнання добра і зла, до сьомого коліна, долина печалі, земля обітована, змій-спокусник, іти на Голгофу, Іуда Іскаріот, іудині срібники, книга за сімома печатями, каїнова печать, нести свій хрест, Ноїв ковчег, поцілунок Іуди, розіпни його, сад гетсиманський, сім смертних гріхів, тайна вечеря, терновий вінок, умивати руки, у поті чола, фіговий листок, манна небесна та ін.

. Крилаті слова - це образні вислови, цитації, афоризми, що вийшли з відомих літературних чи публіцистичних джерел і зажили своїм окремим життям, стали акумульованим, стислим вираженням важливої ідеї, думки, сентенції: Викинути ідола в Дніпро (літопис); О часи! О звичаї! (Марк Туллій Ціцерон); лицар печального образу (Мігель Сервантес де Сааведра); бути чи не бути (У. Шекспір); О мить прекрасна, зупинись! (Йоган-Вольфган Гете); герой нашого часу (М. Лермонтов); Апостол правди і свободи, караюсь, мучусь, але не каюсь (Т. Шевченко); чуття єдиної родини, сталь і ніжність, перемагать і жить, сонячні кларнети (П. Тичина); Нове життя нового прагне слова (М. Рильський); Найбільший скарб усього людства є сама людина, Дитинство дивується, молодість обурюється, тільки літа дають нам рівновагу. Всяка справа має свою нудьгу (О. Довженко) [11, c. 75].

. Прислів'я - це усталений вислів повчального характеру, що виражає переважно морально-етичну ідею: Хто знання має, той і мур ламає; Добрі діти - дому вінець, погані діти - дому кінець; Життя - це не те, що ти прожив, а те, що ти зробив; Ворона й за море літала, та все чорна вертала; Не бери придане - бери дівчину кохану; З горілкою кохаєшся - розуму лишаєшся; Біда - не вода, не спливе без сліди.

Особливістю прислів'їв є те, що вони мають здебільшого римовану форму, складаються з двох частин. Змістом другої частини є протиставлення першій або висновок: Ранні пташки росу п'ють, а пізні слізки ллють; Здобудеш освіту - побачиш більше світу; Слово не горобець, вилетить - не спіймаєш.

. Приказка - усталений вислів узагальненого змісту, який часто має пряме значення (прикладання) до конкретної життєвої ситуації: Купив хрону до лимону; У кожної свашки свої замашки; Кожна травинка на своєму корені росте; Кожна квітка по-своєму пахне; До цих дівчат треба сім раз умиться; На чужому горі зі своїм зустрінешся; Не трать ходу до поганого броду.

Від прислів'їв приказки відрізняються тим, що в них немає висновків, повчань (другої частини вислову). Вони ніби натякають на результат.

Відома дослідниця крилатих слів А.П. Коваль вважає, що слова, щоб стати крилатими, повинні випурхнути з-під обкладинки книжки, відірватись, від неї, навіть переосмислити і розширити значення [11, c. 77].

Отже, більшість українських фразеологізмів виникли з приказок, прислівїв, крилатих висловів, а також фразеологізмів біблійного і античного походження.


.3 Стилістичне використання стійких і видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури


Сама природа фразеологізмів, які характеризуються образністю, стильовим забарвленням, створює передумови для їх використання в експресивній і, перш за все, в художній і публіцистичній мові. При цьому нічого принципово нового у вживання фразеологізмів письменник не вносить, він черпає експресію з готового національного джерела.

Проте, можливості застосування фразеологізмів значно ширші, ніж просте відтворення їх в мові.

У результаті новаторства письменників, публіцистів виникають оригінальні словесні образи, в основі яких обіграні стійкі вирази. Творча обробка фразеологізмів додає їм нове експресивне забарвлення, посилюючи їх виразність. Майстри пера вдаються до заміни компонен¬тів фразеологічної одиниці, зберігаючи її внутрішню форму: Селянин злиться на перевізника: Розпустив язик, мов халяву. Мирошниченко, на думку Сизоненка, крутить селом, як циган сонцем; Хто ж міг підпалити пана? Напевне лісовики. Залив їм пан за шкуру сала, не пожаліють і вони його; - Та що ти, Левку, згадав чорти-що проти ночі, ? безневинно приступив ближче до нього Роман. - Усе село гомонить про тебе, а ти сам ні пари з уст; Оце привезли талалая! Цей навіки забє баки людині, ? озвався позаду Роман Волошин; Життя треба не тільки розуміти, а й брати за роги; Гадав [Левко], що нема в світі вреднішого зілля, аніж баби. З ними сам біс ногу вломить. Ефект несподіваності створюється при заміні компонента фразеологічної одиниці антонімом: Крива боротьби з цим лихом низько впала. Бо торік аж троє сіло в калошу, а в нинішньому тільки один (поки що)... Думаєте, хтось репетував; Миколо, отямся, май клепку в голові!; Аби не так!. Іноді компонент замінюється паронімом і викликає своєю несподіваністю комічний ефект: Гріхом не спасенним було б твердження, що про все це ніхто не знає і не знав. Навпаки! Виявляється, тут не сиділи, склавши руки. Точніше - склавши ручки. Народжувалися постанови, розпорядження, рішення.

Такі обіграні фразеологічні вирази наявні в творах досвідчених майстрів слова. Вони допомагають авторам донести ідеї до читачів чи слухачів, вплинути на їхні емоції [14, с. 89].

Нерідко в гру вступають не тільки вільні значення слів, що входять у стійке словосполучення фразеології, але і ті ж слова, які включені до інших фразеологізмів. Як правило, значення цих зіставних словосполучень фразеології ніяк не пов'язані один з одним. Саме на несподіванці подібного зближення і розрахований комічний ефект: Спритні видавці Північної бджоли вже вірно не стануть, як мовитися, класти йому пальці в рот, хоча б цей палець був знаменитий, вищезгаданий мізинчик .

Пряме значення, що входить до складу фразеологізму, часто є тільки приводом для створення розгорненого образу, який сприймається на фоні загальновживаного стійкого словосполучення, причому переносно образне значення залишається семантичним стрижнем, і нової, і індивідуальної побудови, наприклад: Дивлячись на нього, я пригадав клопів, Зіночку, свою діагностику, і не мороз, а цілий Льодовий океан пробіг по моїй спині.

Шляхи і способи застосування та утворення фразеологічних одиниць мови у художній літературі надзвичайно багатоманітні. Їх експресивні можливості можуть бути по-різному використані залежно від образної структури тексту, від тематичного завдання, нарешті, від конкретних художніх і загальних стилістичних намірів письменника.

Особливо люблять використовувати фразеологізми гумористи, сатирики; вони цінують розмовну, стилістично понижену фразеологію, вдаючись нерідко до змішення стилів для створення комічного ефекту: Влаштувався і давай у всяку щілину свій ніс сунути. Ох, і майстер він будувати підступи.

Яскравий стилістичний ефект створює пародійне використовування книжкових фразеологізмів, що вживаються нерідко у поєднанні із стильовими лексико-фразеологічними засобами: закликала дати по руках здобувачам чорного золота, розперезалися здобувачі зеленого.

Отже, важливо підкреслити, що у всіх цих випадках фразеологізми вживаються в їх традиційній мовній формі з властивим їм, добре всім відомим значенням. [5, с. 63]


.4 Функціональний аспект фразеологічних одиниць


Зясовано, що дієслівні фразеологізми (дієслово + іменник з прийменником або без нього ? обдерти до нитки, обвести поглядом та ін.) в ролі простого дієслівного присудка становлять найпродуктивнішу групу. Фразеологічні одиниці такої структури можна тільки формально ототожнювати з простим дієслівним присудком. Крім того, дієслівні компоненти фразем здебільшого мають певні обмеження щодо видозмін. Так, дієслівні компоненти у складі фразеологічних одиниць: не клади пальця в рот, шукай вітра в полі, не лізь поперед батька в пекло тощо виступають лише у формі наказового способу, який виявляється фактично єдино можливою морфологічною формою вираження цих конструкцій, а фраземи типу: не звариш каші, за вуха не відтягнеш здатні реалізовуватися у будь-якому контексті лише майбутнього часу тощо.

Дієслівна фразема може заступати залежний інфінітив, тоді, сполучаючись з допоміжним дієсловом, вона виконує синтаксичну функцію складеного дієслівного присудка. Наприклад: Ви з своїми творами виступали проти них, і вони хотіли вас затоптати в грязь (С. Скляренко). Складений дієслівний присудок може формуватися на основі фазисного або модального допоміжного дієслова. Так, у реченні Але я починаю набивати собі ціну, а це вже зовсім зле... (П. Загребельний) дієслівний складений присудок (починаю набивати собі ціну) становить поєднання допоміжного фазисного дієслова, що вказує на початок дії, і фраземи набивати собі ціну.

Отже, фазисні дієслова, поєднуючи фразеологічні одиниці, в яких дієслівний компонент має форму інфінітива, утворюють предикативну конструкцію, в якій особові форми дієслів, крім видових значень, виражають і граматичні відношення, а фразема ? основний зміст усієї конструкції.

Склад допоміжних модальних дієслів, які у поєднанні з фраземою утворюють предикативну конструкцію, надзвичайно широкий. Наприклад, дієслова з модально-вольовою семантикою, зокрема можливості чи неможливості, здатності особи чи предмета реалізувати дію: Але запамятай ? іншим теж це може спасти на думку (С. Скляренко); Звичайно ж, найбільше цього щастя перепадало Духновичу, проте ... він не міг тримати свій язик на припоні (Фр.сл., Т.І); дієслова зі значенням субєктивно-емоційної оцінки: Гаврило Клумак ... не любив кидати грошей на вітер (С. Скляренко); Я боюсь дістати облизня, я хворобливо боюсь... (Фр.сл., Т.І) тощо. В ролі модальних компонентів дієслівного складеного присудка можуть виступати предикативні прикметники (повинен, змушений тощо), які виражають модальну модифікацію дієслівного складеного присудка лексично. Однак, вони позбавлені формальних засобів вияву цих категорій, що компенсуються особовими формами дієслова-звязки бути, наприклад: Кожному, хто смів його ображати, вона ладна була перервати горлянку (Фр.сл., Т.ІІ). Відсутність дієслівної звязки бути свідчить про віднесення повідомлення до теперішнього активного або теперішнього узуального часу: Одинадцятий день червня літа 686-го, так, у цей день князь Володимир повинен сісти на столі своїх отців... (С. Скляренко). Фразеологічні одиниці, сполучаючись з інфінітивом, який передає основний зміст присудка, за семантикою співвідносні з модальними дієсловами, наприклад: Я й думки не маю тікати од тебе... (Фр.сл., Т.І); Можливо, інженер Синявін має на увазі скористатися деякими заощадженнями... (Фр.сл., Т.І).

Фразеологічна одиниця може виступати компонентом так званого подвійного присудка, який складається з двох самостійних компонентів, що вступають у бінарний звязок з підметом: Хмизонос посунув уже поза сторожею, а хлопці перебирали ногами ні живі ні мертві... (П. Загребельний); Ні живі ні мертві слухали такі речі мати й сестра Кирилова... (Фр.сл., Т.І). Такі структури завжди можна поділити на самостійні пропозиції.

Як свідчить фактичний матеріал, поширеним є функціонування фразеологічних одиниць у ролі іменної частини складеного іменного присудка.

Вказівка на стійку ознаку предмета чи особи, його постійну характеристику забезпечується формою називного відмінка іменної частини, здебільшого без дієслівної звязки: Це ж якесь марення. Я...я пуп землі! (Фр.сл., Т.ІІ); Вовчий Хвіст ? права рука князя Володимира... (С. Скляренко). Стрижневий компонент фразеологізмів, який виконує роль предикативного члена у реченнях з нульовою звязкою, може бути виражений будь-якою іменною частиною мови, зокрема, іменником: Він мені навіть уві сні ввижається: чи тому, що старість, чи, може, це вже моя лебедина пісня? (Фр.сл., Т.І); прикметником: Кирило меткий на витівки (Фр.сл., Т.І); займенником: І кожен з нас через це має невелику силу, кожен сам по собі (С. Скляренко); числівником: І в Копашневі витримають, там наші люди один в один (С. Скляренко) тощо. Фразеологічна одиниця як предикативний член у формі називного відмінка має різні модифікації і характеризує не тільки особу, а й предмет, подію тощо. Предикативний член вживається у формі називного відмінка також в тих випадках, коли приєднується до підмета сполучниками (формально) як, мов, наче, немов: Отож і ще цей Архип ? мов більмо на оці... (Фр.сл., Т.І); ? Вам не здається, обізвалася сусідка, ? що тепер море як синій птах щастя (Фр.сл., Т.ІІ); ? Ти наче вчора привезена... (Фр.сл., Т.ІІ). При фраземі в ролі предикативного члена у формі називного відмінка функцію підмета можуть виконувати займенники це, то. У таких випадках підсилюється семантика предикативного члена, зокрема його вказівка на постійну ознаку особи чи предмета, наприклад: ? Десь пятсот ? шістсот примірників друкуємо щоразу. Але це ? краплина в морі (Фр.сл., Т.І); То не мати, то не жива людина, то ? виходець з того світу (Фр.сл., Т.І). Вказівні частки це, то можуть приєднувати називний предикативний член (фразеологізм), підсилюючи членування речення на групу підмета і групу присудка та увиразнюючи присудкову функцію фразеологічної одиниці: (Ясь) Шляхтич ? то велика річ! (Фр.сл., Т.І); Дії західних держав ? це гра з вогнем (Фр.сл., Т.І). Слід зауважити, що у реченнях з частками то, це виражається категоричність твердження, а своєрідність граматичної структури та значення постійної характеристики у предикативному члені вимагає функціонування його лише у формі називного відмінка. Поширені випадки вживання фразеологізму як предикативного члена з дієсловом-звязкою бути у формі минулого часу: Ксенин батько був батіг з клоччя... (Фр.сл., Т.І). Встановлено, що для вираження непостійної, несталої ознаки підмета іменник-компонент фразеологічної одиниці, що виступає іменною частиною, вживається у формі орудного відмінка здебільшого з дієсловом-звязкою бути у формах минулого та майбутнього часу, а також дієслівними звязками ставати і залишатися: Він буде правою рукою Вишеславу (С. Скляренко); В моїм непривітнім житті ти була провідною зорею (Фр.сл., Т.І); Рифка тепер стала для нього пятим колесом до воза (Фр.сл., Т.І); ...Дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустелі (Фр.сл., Т.І) тощо.

Фразеологізми у ролі іменної частини складеного присудка можуть мати форму знахідного відмінка як з прийменником, так і без нього. Предикативний член (фразеологізм) може вживатися з дієслівною звязкою: І раніше князь був з новгородцями в одну душу... (С. Скляренко) тощо.

Фразеологічний підмет як носій предикативної ознаки може охоплювати компоненти з різною семантикою. Функцію підмета виконують фраземи, які з характерною для них вторинною номінацією позначають діяча: В ті пущі не заходила ніколи ні одна жива душа (Фр.сл., Т.І); носія стану: ? Охляне тепер несита пелька... (Фр.сл., Т.ІІ); дію-процес: Прикинув (Варчук), що мати в губернії таку руку ? велике діло... (Фр.сл., Т.І); абстрактне поняття: ...іноді можна було побачити навіть білі бурки у тих, хто мав хутряні коміри на шинелях, але на головах творився сміх і гріх (П. Загребельний).

Фразеологічні підмети з семантикою особи поділяються на кілька груп: 1) фраземи, які вказують на інтелектуальні, морально-психологічні характеристики особи: „До мене тихцем, щоб лихе око не бачило, приходь (Фр.сл., Т.ІІ); 2) фраземи, що вказують на соціальний стан особи та її стосунки з іншими людьми: Там серед послів сьогодні якийсь птах високого польоту завітав до нас... (Фр.сл., Т.ІІ); 3) фраземи, що вказують на родинний стан та родинні стосунки особи: Чужа чужина не пожаліє" (Фр.сл., Т.ІІ).

Фразеологічні одиниці в синтаксично залежній та синтаксично автономній позиціях

Фраземи різних структурних модифікацій, виконуючи обставинну функцію, мають, відповідно до співвідносних з ними лексико-граматичних груп слів, певні диференційні, семантичні та формальні ознаки. Фразеологізми, співвідносні з прислівниками, можуть бути охарактеризовані як адвербіальні, зокрема способу дії: ? З голими руками ми ніколи не ходимо, пане Клумак (С. Скляренко); часу: ? Та провчу ж, провчу, тітусю, так що до нових віників буде памятати (П. Загребельний); мети: Про людське око він пішов провести й поховати ще одного кленовчанина (С. Скляренко) тощо.

Обставинну функцію можуть виконувати також фразеологізми, які мають форму дієприслівникового звороту або ж становлять собою конструкції з компонентами хоч, як, мов: І раптом Золтан Репаші власною персоною зявився на подвірї Потокі, постояв, покрутивши носом, перед вікном... (С. Скляренко); ? Женихів у тебе, хвалить бога, як цвіту в городі, хоч греблю гати (Фр.сл., Т.І); Це були вкрай образливі слова ? воєводи й мужі руські сміялись, василіки сиділи, мов в рот води набрали (С. Скляренко). Фразеологічні одиниці, що виконують функцію обставин, мають, як правило, усталений порядок компонентів, а за семантикою та синтаксичною роллю співвідносяться з прислівниками. У фразеологізмах типу з дня на день, від зорі до зорі, утворених від рівноправних (відносно) лексем, не можна визначити стрижневі компоненти. Наприклад: Зо дня на день ростуть твої будови, Людської праці й розуму дива (Фр.сл., Т.І); Скрізь ллються слізоньки жіночі від зорі до зорі (Фр.сл., Т.І). Фраземи типу: без слів - мовчки; без памяті - непритомний; не з медом - скрутно становлять своєрідний розряд виразів, які мають цілісне значення, а за структурою є поєднанням одного повнозначного слова з одним чи кількома службовими словами: І це, мабуть, без слів відчув Чакші... (С. Скляренко); Цілий тиждень лежав без памяті... (С. Скляренко); Скрізь, виходить, бідноті не з медом живеться? (Фр.сл., Т.І). Обставинним фраземам властива широка семантична диференціація, причому кожна значеннєва група обставинних фразем має свої характерні особливості.

Фраземи, вживані в обєктній функції, з характерною для них експресивністю позначають обєкт, на який спрямована дія, процес тощо. Синтаксичну роль додатка найчастіше виконують фразеологічні одиниці, співвідносні з іменними частинами мови, рідше ? ті, в яких дієслівний компонент має форму інфінітива. Фразеологізми виконують роль як прямого, так і непрямого додатка. Фразеологічні одиниці у ролі прямого додатка можна кваліфікувати як продуктивне синтаксичне явище: Каракоша переводив лихе око з коня на Лучука й назад (П. Загребельний); Дарина добре знала залізні Комаренкові правила... (Фр.сл., Т.ІІ); Ой, Никаноре, не смійся над людським горем, бо й свого завтрашнього дня не вгадаєш (Фр.сл., Т.І). Фразеологічні додатки у формі знахідного відмінка, як і відповідні лексеми, не беруть участі у формуванні предикативного відношення між підметом і присудком, проте вони відіграють провідну роль у розмежуванні активних і пасивних структур.

Фразеологічні одиниці у функції непрямих додатків бувають двох різновидів: безприйменникові і прийменникові. Широке коло обєктних відношень виражається за допомогою прийменників, які здебільшого не входять до компонентного складу фразем: Могла б про сміх крізь сльози Згадати я при сім... (Фр.сл., Т.ІІ); А я не женуся за легким хлібом, піду на 1-й (взвод)... (Фр.сл., Т.ІІ). Функціонують додатки і у формі керованого дієслівного компонента фраземи ? інфінітивні додатки. Фразеологізми в ролі інфінітивних додатків означають дію як обєкт з характерною для них вторинною номінацією, на який спрямована інша дія: Не треба вчити дітей ходити лихим робом (Фр.сл., Т.ІІ) тощо. Отже, фразеологічні одиниці у синтаксичній функції додатків є досить поширеним явищем у сучасній українській мові. Більш уживаними є фраземи, компоненти яких мають форму знахідного відмінка без прийменника. Вони конкретизують семантику відповідного дієслова, виступають у функції прямого додатка.

Фраземи у ролі означень становлять собою різноструктурні одиниці, що характеризуються узагальненим категоріальним значенням якості. Фразеологічні означення ? це синтаксично залежний від субстантивного виразу компонент формально-граматичної структури речення, який виражає непредикативну ознаку предмета (особи). З метою комунікативної актуалізації вони можуть виділятися позиційно та інтонаційно, тобто трансформуватися у відокремлені означення: Гостра на око, стара підгледіла... (Фр.сл., Т.І).

Фразеологічні одиниці можуть виконувати роль означення як узгодженого, так і неузгодженого. У функції узгодженого означення виступають лише фразеологізми з компонентами прикметникової парадигми. Такі фраземи здебільшого вступають у семантико-синтаксичні відношення з іменниками-назвами особи, характеризуючи різні її властивості, рідше вони виражають певні ознаки предмета, неособи, наприклад: Гарячий серцем, світлий головою, простий лицем, з усмішкою ясною, він (Бойченко) і тепер стоїть переді мною... (Фр.сл., Т.І); Ні жива ні мертва Марія важко переводила подих... (Фр.сл., Т.І).

Функцію неузгодженого означення виконують фразеологізми, співвідносні за семантикою із прикметниками. Зі структурного погляду, вони являють собою прийменниково-іменникові сполуки: Я не можу тут бути інженером зі сторони... (Фр.сл., Т.ІІ); дієслівні конструкції: Я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну (Фр.сл., Т.І); іменникові конструкції: Там були зовсім інші люди ? безстрашні, кмітливі, на всі руки майстри (Фр.сл., Т.І) та ін.

Фразеологічні одиниці, що мають оцінне значення, можуть функціонувати у структурі речення у ролі відокремленої прикладки: ? В мене... може, десь видереться якась рідня ? десята вода на киселі, ? сказав Грицай (Фр.сл., Т.І). Фразема у функції прикладки становить більш самостійний щодо означуваного члена компонент речення з інтонаційним відокремленням.

Серед фразеологізмів, що займають синтаксично автономну позицію, можна виділити декілька їх різновидів: звертання, вставні та вставлені конструкції.

Фразеологічні одиниці у ролі звертань виступають як назви адресата мовлення: Дурень набитий! Не міг обявитися... (Фр.сл., Т.І); То чого ж ти, Хомо невірний, не напишеш... (Фр.сл., Т.ІІ).

Фразеологічні одиниці як вставні конструкції виражають ставлення до повідомлюваного з погляду достовірності, сумніву, припущення, способу оформлення думок тощо, наприклад: Одним словом, пане Клумак, ми ухвалили негайно скликати сейм... (С. Скляренко).

Фразеологічні одиниці функціонують і у ролі вставлених компонентів, які виражають додаткові повідомлення чи побіжні принагідні коментарі: Я як зачув оте змагання, то у мене аж мороз поза спиною посипав, і ? дай боже ноги! ? мерщій хильки та хильки (Фр.сл., Т.І). Поширеною функцією фразеологічних вставлених конструкцій є уточнення, розяснення або доповнення предметного змісту основного речення.


РОЗДІЛ II. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗРОЩЕННЯ В ХУДОЖНІХ ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ


.1 Фразеологічні зрощення у мові твору Л. Костенко Берестечко


Оскільки, найбільшого поширення набула в науці про мову класифікація на семантичній основі, за якою фразеологічні зрощення (ідіоми) розглядаються як абсолютно неподільні, нерозкладні словосполучення, значення яких не залежить від їхнього лексичного складу, то, мабуть, лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм утворення таких стійких сполук. У значенні цих фразем немає ніякого, навіть потенційного, зв'язку із значенням їхніх компонентів, наприклад: Щоб у тих болотах мені жаба цицьки дала [28, с. 19], жаба цицьки дасть - пропасти, загинути [22, с. 185]; Я скоріше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна [28, с. 47], врізати дуба - гинути, помирати [22, с. 179]; Де очі позичав [28, с. 45], очей у Сірка позичити - втратити почуття сорому, честі, власної гідності [22, с. 140]. Використання таких словосполук збільшує експресивний фон повідомлення, вони допомагають читачеві налаштуватися на український мовно-культурний простір.

Сповнюючись експресивно-оцінними конотаціями, фразеологізми створюють своєрідний модальний план речень (висловлень), а саме: виражають ставлення мовців до дійсності (позитивне чи негативне), передають багатобарвну гаму емоцій (зневаги, співчуття, захоплення) тощо.

Проаналізувавши мову роману Ліни Костенко Берестечко, можемо виділити такі основні структурно-граматичні типи фразеологічних одиниць:

фразеологізми зі структурою іменник + прийменник + іменник здебільшого виконують експресивну функцію: Таке зробив - як швайку з лемеша [28, с. 136]; Від брата до брата ходжу - як від Понтія до Пілата [28, с. 20];

фразеологізми зі структурою прикметник + іменник, а також прикметник (дієприкметник) + прийменник + іменник увиразнюють оцінне значення, на них тримається сюжет твору: А один песький син з головою рудою нирцем, тихцем під водою підкрався, чаївся, жабуринням умився, козаку межи плечі мечем устромився [28, с. 57]; І знов на нас якась лиха година. І знов свобода зрубана на пні [28,с. 104];

фразеологізми зі структурою дієслово + іменник з прийменником (чи без нього) виконують функцію підсилення висловлюваної думки: А знов свободу починай з абетки [28, с. 104]; Я ж не піду, як титар із карнавкою, довіря назбирати на пятак [28, с. 41].

Як зазначає О. Демська-Кульчицька, усім іменниковим фразеологізмам властиве категорійне значення предметності, яке виражається через сукупність таких узагальнених значень, як значення особи, не І особи, власне предмета й абстрактного предмета у поєднанні з граматичним значенням роду, числа та відмінка [27, с. 17]. Прикметникові ж фразеологізми, наголошує дослідниця, позначають не ознаку взагалі, як це роблять прикметники, а конкретну ознаку, яка належить тільки певній особі, не особі, власне предметові чи абстрактному предметові. Дієслівні фразеологізми в аналізованому творі переважно називають дії та процеси, джерелом яких є людина, домінують динамічні ознаки, які стосуються фізичного або психічного станів людини, поведінки, моментів людських стосунків.

Фразеологізми як номінативно-експресивні одиниці цілісно відображають елементи денотативної ситуації за допомогою вторинної номінації, частиномовна співвіднесеність певних фразем зумовлює їх відповідну синтаксичну роль у реченні [29, с. 3].

Окрему групу становлять фразеологічні одиниці предикативної структури: А ці уже і вухом не ведуть [28, с. 96]; Король, той має жінку, що в гречку не полізе [28, с. 88]; А кінь летить і летить світ за очі [28, с. 71], вони посилюють загальну експресивність висловлення. Як зауважує В. Розгон, на відміну від лексем, які вони заступають у реченні, фраземи являють собою складніші утворення, що не лише називають предикативну ознаку субєкта, а й характеризують його з певним експресивно-образним відтінком [29, с. 3-4].

З метою створення додаткової виразності, своєрідної гри семантичних планів поетеса вдається до розширення меж фразеологічних зворотів та до різноманітних трансформацій сталих словосполук, напр.: О, той не стане політикувати і під мечем не всидить, як Дамокл [28, с. 22]; Він за два дні міняє три личини, та ще й четверту має про запас [28, с. 22]. Фраземи настільки органічно вплітаються в авторський текст і увиразнюють його, що стають основним засобом формування ідіолекту письменниці.

Індивідуальний стиль Ліни Костенко характеризується афористичністю мислення, яка часто ґрунтується на фразеологічному багатстві мови. Фразеологізми акумулюють у собі великий обсяг інформації, наявної у ментальному лексиконі, відображають світ національного світосприйняття предметів і понять, допомагають передати духовно-емоційний досвід певного етносу.


.2 Використання фразеологічних одиниць у творчості М. Стельмаха


У прозі Михайла Стельмаха виявлено такі стійкі звороти традиційної форми та значення, зафіксовані фразеологічним словником української мови [22-23]:

? втерти маку (часнику) - суворо покарати, побити кого-небудь; добре провчити: [батько - Михайликові:] Дома я тобі утру маку! (Щедрий вечір); [парубок - Михайликові:] Я зараз як втру тобі часника, то надовго забудеш про театри (Гуси-лебеді летять...);

? сорока на хвості (на крилі) принесла - кому-небудь стало відомо про щось [дядько Володимир:] - ... Оце сорока на хвості принесла, що ви збираєтесь переселятись (Щедрий вечір); [Михайлик:] - Дядьку Себастіяне, у вас під шинелею стеєр? - А ти звідки знаєш? - дивується чоловік. - Сорока на крилі принесла (Гуси-лебеді летять...).

Значно посилює експресивність художньої мови заміна стилістично нейтрального компонента фразеологічної одиниці його стилістично зниженим синонімом: просторічним чи жаргонним: [Магазаник:] Головне в житті - мати казанок на плечах, а не те багатство, що робить біднішим тебе (Дума про тебе) (пор.: мати голову на плечах). Серед варіантних фраземних сполук зафіксовано й такі, в яких один із компонентів є індивідуально-авторським, який не змінює загального лексичного значення фразеологічної одиниці. Зокрема, у діалогах вони індивідуалізують мову персонажів, створюючи враження невимушеного побутового спілкування: О, ти ще зараз почнеш квасити кислиці, - набурмосився старшенький на меншенького…(Чотири броди) (пор.: розводити (розсипати) кислиці).

Одним із авторських прийомів використання обіграних фразеологічних сполук зі стилістичною настановою є розвиток на їх основі художнього діалогу. Цей стилістичний прийом не тільки сприяє образності, експресивності мовної ситуації, а й створює виразний гумористичний ефект: [Марущак - Туровцю:] - Він [Хворостенко] давно мені хоче прищемити хвіст. - Аби тільки хвостом обійшлося. Хвоста йому можна віддати - хай бавиться (Дума про тебе).

Майстерність письменника виявляється не тільки у відборі ним фразеологічних одиниць, оновленні й розширенні фразеологічних контекстів і звязків, у тонкому відчутті семантико-стилістичних нюансів загальновідомих сталих словосполучень, а й у створенні нових авторських образних висловів, афоризмів, порівнянь, які становлять примітну рису його ідіостилю й поповнюють фразеологічний склад загальнолітературної мови. Наприклад, у контексті: Оксана бридливо скинула руку і з серцем відказала: - Дядьку, ваша губа як на коловороті літає, то хоч руку увяжіть (Чотири броди) індивідуально-авторський фразеологізм, очевидно, утворений на основі загальновживаного й зафіксованого у словнику язик як помело і реалізує тотожне значення. Структурні видозміни і виникнення нових фразем засвідчують своєрідність індивідуально-авторської манери й уміння письменника трансформувати фразеологічні одиниці з урахуванням особливостей макро- і мікроконтекстів художніх творів. [18, c. 201-205]

У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різноманітною за семантико-стилістичними функціями. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.

Можна без перебільшення сказати, що мова творів М. Стельмаха і, насамперед, його роману Кров людська ? не водиця насичена прислів'ями, приказками й іншими образними засобами з народної поетики більше, ніж мова будь-якого іншого сучасного письменника. Саме такою є життєва розмовна мова, якою користуються селяни, а вони ? головні герої роману.

Прислів'я і приказки, як і інші художні засоби з усної народної творчості, допомагають письменникові розкрити внутрішній світ героїв, показати їхні погляди й переконання. Їм властива більша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'язані з контекстом. Мирон Підопригора, середняк, що в політику не мішається, а цілком задовольняється своїм маленьким світом-хутірцем, якого ладен відгородити від всього живого, аби тільки ніхто не заважав йому радіти із свого потом і кров'ю здобутого достатку. Його філософія: Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому не спіши, Олександре, поперед батька в пекло.

А от Тимофій Горицвіт, що, як і більшість селян, нічим, крім землі, не цікавився: Наше ремесло - леміш і чересло, Поле не говіркого - роботящого любить, казав він синові колись, тепер в час великих зрушень, не злякався, як Мирон. Тимофій каже: Вовків боятися - в ліс не ходити.

Іван Бондар сміється із своєї жінки, яка натякає йому, щоб він хоч пучку солі приніс додому із громадського добра: Це вона наздогад буряків, щоб дали капусти!

Отаман Палилюлька розпускає свою банду і заявляє, що робить це добровільно: Вольному воля, а спасенному рай.

Хитрий Яків Данько сердиться на пропозицію свого приятеля рубати всіх, хто підійде до їхньої землі: Дурний піп, - дурна його й молитва! В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано. Рубанеш одного - всім селом наваляться і відправлять туди, де козам роги заправляють.

Крім прислів'їв, приказок, поетичних порівнянь, у романі надзвичайно багато сталих ідіоматичних словосполучень, в яких, за висловом М. В. Гоголя, видно надзвичайну повноту народного розуму, що зумів зробити все своїм знаряддям: іронію, глузування, наочність, влучність мальовничого зображення, щоб скласти животрепетне слово.

Ось лише кілька характерних прикладів з величезної кількості фразеологізмів, наведених у романі: нема часу по хатах посиденьки правити, пуститися берега в брехні , в Сірка очей позичати, тягтися з останнього грошика й кошика, пам'ятати до нових віників, словами до печінок добиратися, сидіти в печінках, на легкий хліб перейти, від здивування аж у землю вкипіти , померти без скорому, хоч губи посмачити, насилу відхреститися, платити два білих, а третій як сніг.

Фразеологізми, використані в романі, виражають поняття з найрізноманітніших сфер життя й діяльності сільських жителів. Майстерним добором фразеологізмів письменник створює відчутно живий, повнокровний потік мови, - в ньому багато гумору, лукавих натяків, почуття переваги позитивних персонажів над негативними. Дотепні фразеологічні звороти дуже пожвавлюють діалоги:

? Тьху на вашу самшедшу породу!

? Плюй собі в борщ!

? І ти на зборах, звиняй, не велике цабе.

? Усе, про що ми говорили, пішло кобилі під хвіст.

? Бачили такого безсовісного?! - показала пальцем на Івана. - Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль! Він же своїм словом до серця і печінок добереться, а насмішкою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старого, ні малого.

? Не чортова баба? А скажи, що десь привезли сіль чи гас, бігцем, як шістнадцятка, побіжить!

? Та, махнув рукою Мирон, - звиняйте, моя баба життя не дає, мов кліщ, вчепилася за душу, живцем перегризає.

? Над такою жінкою дідька лисого покомандуєш.[26, с. 35]

Прагнення до більш точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, згрубілості, зневажливості тощо. Письменник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову функцію і є засобом емоційного впливу на читача.

Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилося явище інтерференції. У мові прози Михайла Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію. [13, с. 9]


ВИСНОВКИ


У ході дослідження ми проаналізували стан проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки. Дійшли висновку, що проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у звязку з вивченням індивідуальних стилів письменників.

Слід зауважити, що функціонування фразеологічних зрощень у творчості Михайла Стельмаха та Ліни Костенко розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Також, розглянули сутність понять: фразеологічна одиниця, фразема, фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні вислови та ін.

Зясували, що у сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні сполучення (В.В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.М. Шанського).

Оскільки, фразеологія української мови сформувалася протягом багатовікового історичного розвитку мовної творчості українського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами, то це сприяло утворенню відповідних джерел фразеології.

Детально розглянули особливості функціонування фразем у структурі українського речення: в ролі дієслівного та іменного присудків, в ролі підмета, в ролі обставини, додатка, означення, а також звернули увагу на вживання фразеологічних одиниць у вигляді звертань, вставних та вставлених конструкцій.

Проаналізувавши мову роману Ліни Костенко Берестечко, виділили три основні структурно-граматичні типи фразеологічних одиниць та дослідили багатство фразеологічних зрощень талановитої письменниці.

Індивідуальний стиль Ліни Костенко характеризується афористичністю мислення, яка часто ґрунтується на фразеологічному багатстві мови. Фразеологізми акумулюють у собі великий обсяг інформації, наявної у ментальному лексиконі, відображають світ національного світосприйняття предметів і понять, допомагають передати духовно-емоційний досвід певного етносу.

Виявили і дослідили у текстах М. Стельмаха особливості творення обіграних фразеологічних одиниць. Простежили їх стилістичний потенціал у творчості письменника.

Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Авксентьєв Л. Сучасна українська мова. Фразеологія. - Харків: Вища шк. , 1983. - 137 с.

. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. - Харків, 1987. - 198 с.

. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. - К. : Наукова думка, 2009. - 154 с.

. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. - К. : Вища шк. , 1985. - 360 с.

. Гнатюк І. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Українська мова і література в школі. - 2010. - № 9. - С. 62 - 64.

. Демський М. Деривація фразем на базі слів та вільних синтаксичних конструкцій // Мовознавство. - 1988. - № 1. - С. 37 - 45.

. Демський М. Лексичні і граматичні особливості українських іменникових фразеологізмів // Мовознавство. - 1981. - № 2. - С. 35 - 41.

. Демський М. Українські фраземи і особливості їх творення. - Л., 1994. - 62 с.

. Жуков В. Русская фразеология. - М. : Высшая шк., 2010. - 310 с.

. Коломієць М. Питання фразеологічної синоніміки. - Дніпропетровськ, 1987. - 52 с.

. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. - 2-ге вид., стер. - К. : Либідь, 1996. - 432 с.

. Пономаренко А. Чи закинути кругле слівце... (про фразеологізми в

художніх текстах) // Урок української літератури. - 2011. - № 5 - 6. - С. 21 - 32.

. Скрипник Л. Видозміни форми фразеологічних одиниць // Мовознавство. - 1969. - № 4. - С. 3 - 13.

. Стельмах М.П. Вибрані твори. Видавництво художньої літератури Дніпро. - К. :1969. - 735 с.

. Стельмах М.П. Вибрані твори у 2-х томах. Том 1-й. Чотири броди: Роман. - К. :Укр. письменник, 2003. - 594 с.

. Стельмах М.П. Вибрані твори у 2-х томах. Том 2-й. Гуси-лебеді летять…; Щедрий вечір: Повісті. - К. :Укр. письменник, 2009. - 266 с.

. Стельмах М. Кров людська - не водиця. - К., 1957.

. Сучасна українська мова: Довідник /Л. Ю. Шевченко, В.В. Різун, Ю.В. Лисенко; За ред. О.Д. Пономаріва. - 2-ге вид., випр. і доп. - К. : Либідь, 1996. - 320 с.

. Сучасна українська мова: Підручник /О. Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. - 2 - ге вид., перероб. - К. : Либідь, 2001. - 400 с.

. Телия В. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингво-культурологический аспекты. - М. , 2008. - 287 с.

. Ткаченко Т. В. Стилістичні функції розмовності у мові роману Михайла Стельмаха Чотири броди // Система і структура східнословянських мов: До 60-річчя наук. і пед. діяльн. проф. М. Я. Брицина. Зб. наук. праць. - К. : Знання України, 2004. - C. 351 - 352.

. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови у 2-х томах. Том 1-й: А - М. - К.: Головне видавництво видавничого обєднання Вища школа. - 1984. - 303 с.

. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови у 2-х томах. Том 2-й: Н - Я. - К.: Головне видавництво видавничого обєднання Вища школа. - . - c.

. Фразеологічні засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха // Мова і культура. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. ІІІ. - Ч. 1. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. Мова сучасного мистецтва. - С. 201 - 205.

. Шанский Н. Фразеология современного русского языка. - М. : Наука, 1963. - 197 с.

. Шумада Н. Фольклор у романі Михайла Стельмаха Кров людська - не водиця //Народна творчість та етнографія. - 2011. - №5. - C. 32 - 38.

. Демська-Кульчицька О. М. Фразеологія / О.М. Демська-Кульчицька. - К. :Вид. дім Києво-Могилянська академія, 2009. - 74 с.

. Костенко Л.В. Берестечко: [істор. роман] / Ліна Костенко; [Авт. післямов І. Дзюба, В. Панченко]; іл. С. Якутовича. - К. : Либідь, 2010. - 232 с.

. Розгон В.В. Роль фразеологічних одиниць у структурі простого речення /В.В. Розгон // Наука і сучасність: [Зб. наук. ст. Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова]. - К. : Логос, 2009. - Ч. І. - С. 1-4.


Теги: Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти  Курсовая работа (теория)  Английский
Просмотров: 27788
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти
Назад